У вогні плавильника.Золото - Ганна Гороженко

Скачать книгу

подалі, аби ти не дай Бог не повела проти них армію. – Адам гикнув і відкинувся на спинку крісла.

      У залу занесли наїдки і червоне вино у срібних глеках, розмова припинилась, аж поки служки не пішли геть.

      – Як можна боятись ту, хто не втримала свої землі? – зітхнула Софія.

      – Ти б їх втримала, якби не підступ Лаща. Дуже важко тримати оборону міст, коли ти знаходишся так далеко. – Адам притягнув до себе срібну тацю з запеченою на крутиві качкою.

      – Ось тому моє ім’я заплямоване. Я мушу відвоювати свої землі. – Софія налила вина і задумливо поглядала на портрет власника дому – Єроніма Юр’євича Ходкевича, що впевнено і навіть трохи зухвало зі стіни дивився на них, дружину та її коханця. Чоловік на картині – здоровий, ще не старий, пан у золотому жупані і в червоному плащі, підбитому горностаєм. Таким вона його не пам’ятає. А згадуватиме лише хворим та кволим настільки, що піднятись із ліжка сам він не міг. Чого тільки коштувало Єроніму, каштеляну Вільна та старості серця Берестейщини, виконання королівського наказу, а саме супровід королевича Владислава перед виправою на Москву. Сигізмунд III Ваза розраховував, що досвідчений в політичних справах Єронім передасть знання молодому розпещеному принцу. Невідомо, чи встиг він бодай якоїсь науки того навчити, бо свій земний шлях скінчив Ходкевич ще на початку дороги, у Кремінці. Його слабке, підірване тою ж політикою здоров’я не витримало мандрів. Недовго Софія з Карабчиїв, вона ж княгиня Ружинська, була кастеляншою Відня. А шкода. Бо тут, у Литві вона нарешті відчула себе в безпеці і в любові. Ходкевичева позирнула в блакитні очі Адама і відчула, як тепло і добре їй стало раптом. У цій тьмяно освітленій вітальні палацу, що потонув в жалобі.

      – Ти не мусиш воювати, Софіє, – плямкаючи, висловився Адам, що відрізав другий шмат качки.

      – Ти що, не хочеш повернути землі Ружинських? Твої ж землі? – жінка посуворішала.

      – Ні, це вже не мої землі. Я їх зрікся.

      Софія пирхнула, але змовчала.

      – І тобі раджу про них забути. Тут у Вільні – ти почуватимешся вільно. Вибач, за такий каламбур. Але це правда. Тобі не треба буде відстоювати себе, воювати. Тут із тобою буду врешті я. Тут, в місті, куди постійно навідується король зі своїм двором, ти зможеш вигідно видати заміж Марію. А що на неї чекає у Ружині? Постійні війни? Я б не ризикував її життям, Софіє.

      Ружинська-Ходкевичева відчувала, як лють заповнює її по самі вінця. Вона і чути не хоче про відступ. Вона ж, Софія, ніколи не здавалась. Хазяйка з рипом відсунула крісло і підвелась. Спопеляючим поглядом вона змірила блакитноокого Адама, другого сина Кирика Ружинського. Але ані словом не прохопилась. Жінка в жалобі вийшла із зали і гучно гримнула дверима.

      Розділ XII

      Хмель плівся нагору, аж до самого піддашшя, затулив собою всю стіну дерев’яної занедбаної садиби і здавалось, що проковтне, придушить її своїм міцним і гнучким зеленим єством. Італієць задивився на рослину і вдихав солодкаво-гіркий

Скачать книгу