LITMIR.BIZ

Скачать книгу

зберегти змішаними несхожі речі: космос, який ми знаємо, співвідноситься якраз із перехідною стадією між цими двома крайнощами домінування однієї з двох сил.

      Проте космологія не є єдиним інтересом Емпедокла. Існують також вагомі підстави стверджувати, що головний предмет його зацікавлень був релігійним та есхатологічним (тобто пов’язаним із кінцевою долею людини та людства) за характером, а природа постає як рамка на шляху до духовного здоров’я людини: унікальне поєднання, що спонукало Вернера Єгера (1888–1961) у славнозвісній «Пайдейї» (1936) з легкої руки визначити Емпедокла як «філософського кентавра».

      Насправді, традиція приписує йому два різних гекзаметричних тексти, один з яких, під назвою «Про природу», може бути космологічним за характером, тоді як інший, що називається «Про очищення» (Katharmói), має релігійний та моральний зміст. Утім, перетин «наукових» тем та роздумів стосовно долі та спасіння душі, вірогідно, є нотою, що характеризує обидва ці тексти.

      Власне, самі лінії есхатологічної концепції Емпедокла важко реконструювати, можна виокремити лише деякі відносно надійні пункти. В одному фрагменті, чий зв’язок з тою чи іншою поемою є дискусійним, Емпедокл представляє себе у вигляді напівбожественної істоти (dáimon), вигнаної з блаженного існування, яке вона певний час поділяла з іншими богами, внаслідок лжесвідчення й кровних злочинів, скоєних з метою приєднатися до темної сторони Ворожнечі. Отже, чи є падіння dáimon таким чином пов’язаним із руйнуванням Сфери? Питання залишається відкритим, однак безсумнівним є те, що dáimon підпорядковується певному закону космічної необхідності пройти спокутній та вкрай складний шлях спочатку крізь космічні маси, а потім крізь тіла одушевлених істот різних порядків, аж поки не набуде форми людини.

      Можна припустити, що в цій ролі dáimon-Емпедокл не тільки досяг порога фінального звільнення від послідовності метемпсихозів, а й отримав можливість представляти себе іншим людям як бога, котрий поширює правду стосовно народження та смерті природних істот, щодо інструментів панування над природою та навіть про засоби від людської туги, хвороб і старості. Ці якості були ним завойовані під час тривалої подорожі в космосі та підкріплені певним стилем чистого життя, яке характеризувалося вегетаріанськими практиками й відмовою від кривавих жертвоприношень.

      Тут простежується очевидна спорідненість із роздумами Піфагора, а також із орфічним рухом під спільним знаком того взаємозв’язку між філософією й есхатологічними роздумами, що характеризують цю фазу розвитку інтелектуального клімату Великої Греції. Крім того, у процесі розроблення поняття про таку істоту, як dáimon, яка підтримує власну ідентичність крізь тисячі мінливостей, Емпедокл зробив важливий внесок у поглиблення виміру індивідуальної свідомості.

      7. Анаксагор та Демокріт. Марія Мікела Сассі

      7.1. Анаксагор: «зерна» та nóus

      Анаксагор (499–428 рр. до н. е.), як і Емпедокл, з одного боку, та атомісти

Скачать книгу