Аннотация

Нега инсон ўз тафаккури маҳсули бўлган, корига яраши кутилган атом кучидан фойдаланишдан бу қадар қўрқиб қолди? Илгарилаб кетган фан тараққиётига аввало ким тайёр туриши керак – одамларми ёки ҳукумат? «Ваҳима уйғотмаслик» мақсадида Чернобил фожиаси ҳақида огоҳлантирилмагани туфайли ҳодисанинг беайб қурбонига айланган белорусларнинг кечмиши бутун инсоният олдига ана шу саволларни кўндаланг қўйди. Бу ҳалокатдан сўнг одамлар ўз тарихи, бугунини тафтиш қилиб кўрди, натижада кўплаб аччиқ ҳақиқатлар юзага чиқди. Чернобилдаги атом станцияси портлаши нафақат техноген фалокат, балки фуқароларини ташқи дунёдан узиб, «тикан сим ичида» яшашга мажбур қилган улкан салтанатнинг ҳам ҳалокати экани аён бўлди. Рус тилида ижод қилувчи белорус ёзувчиси Светлана Алексиевичнинг «Чернобил таваллоси» китоби 1997 йилда нашр қилинган. Ёзувчи 2015 йилда «Кўп овозли ижоди – давримизнинг азоб-уқубати ва жасоратига қўйган ёдгорлиги учун» деган таъриф билан адабиёт бўйича Нобел мукофотига сазовор бўлган.

Аннотация

“Xan” nəşriyyatı “Ən yeni nobelçilər” layihəsi çərçivəsində növbəti kitabı təqdim edir. 2015-ci ilin Nobel mükafatı laureatı, Belorus yazıçısı Svetlana Aleksiyeviçin “Müharibə qadın simalı deyil” əsəri Böyük Vətən Müharibəsinə sənədli baxış kimi dəyərləndirilə bilər. Əsəri maraqlı edən cəhət yazıçı-jurnalistin onu müharibədə iştirak edən qadınların danışıqları əsasında qələmə almasıdır. Bir də müharibəyə “qadın baxışı” və “qadın gözü” ilə baxmağa çalışması… Siz əsərdə məhz bununla bağlı olaraq meydana çıxan çox təsirli səhnələrin, təsvirlərin və duyğuların şahidi olacaqsınız.

Аннотация

«Последние свидетели: Соло для детского голоса» лауреата Нобелевской премии Светланы Алексиевич – Вторая мировая война, увиденная глазами детей. Во второй книге художественно-документального цикла «Голоса утопии» собраны интервью людей, которым в войну было 6-12 лет. Писательница совершила настоящий литературный подвиг по сохранению памяти – и Нобелевский комитет наградил ее с формулировкой «за многоголосное творчество – памятник страданию и мужеству в наше время». Нужна ли нам такая страшная правда? «Человек беспамятный способен породить только зло и ничего другого, кроме зла», – отвечает сама Светлана Алексиевич. В 2009 году по книге был снят документальный фильм «Дети войны. Последние свидетели», режиссер Алексей Китайцев, сценарий Людмилы Романенко. © Светлана Алексиевич © «Время», 2020 Запись произведена Аудио Издательством ВИМБО ©&℗ ООО «Вимбо», 2021 Продюсеры: Вадим Бух, Михаил Литваков

Аннотация

Поставши на уламках СРСР, Російська нова іімперія не поспішала прощатися зі своїм минулим, яке, крім усього, чинило диявольський опір новому часові. З цього й виникла перехідна епоха, яку Світлана Алексієвич слушно охрестила періодом second-hand. «Час second-hand» – це монологи людей, яким «пощастило» жити у СРСР та у період його розпаду. З цих одкровень – від замиловано-ностальгійних до страхітливо-муторних – і складається мозаїчний портрет «радянської людини», яка, незважаючи на складнощі тодішнього життя – переслідування з боку влади, ідеологічний пресінг, аскетичний побут, – більшою мірою сумує за тим часом і досить рідко замислюється над ціною тієї «величі». Ці монологи пересичені людським стражданням, фізичним та душевним болем, хворобливою тугою за втраченим, прагненням пожалітися на тяжку долю, розчаруванням у сьогоденні і романтизацією якогось нездійсненого минулого. Разом зі своїми героями письменниця показує, що період єльцинської демократії був ширмою, що глибоких соціальних перетворень не відбулося. І радянська система зажадала продовження в іншому монстрові…

Аннотация

Маленькі розповіді маленьких дітей… Вони мимоволі стали свідками того, що відбувалося в роки Другої світової війни, і, напевно, немає більш страшних спогадів. «Останні свідки» – це історії різних людей про епізоди їхнього дитинства, що прийшлося на 1941–1945 роки, історії хлопчиків і дівчаток, яким довелося подорослішати добре якщо в 12–14 років, а комусь і в п’ять або в сім. На їхніх очах вбивали сусідів, друзів, батьків, братів і сестер; їм доводилося турбуватися про молодших дітей, які залишалися, вони намагалися вижити в концентраційних таборах, не померти з голоду… Світлана Алексієвич брала інтерв’ю у безлічі людей, хто був дитиною в ті страшні роки, і книга ця – жахлива правда про ту війну, як її бачили діти. Діти, які раптово були позбавлені всього, що було таким звичним: будинку, тепла, батьків, їжі… Які не розуміли, за що вбили їхніх батьків, зруйнували їхній будинок?.. За що у них вкрали дитинство?..

Аннотация

26 квітня 1986 року на території Радянського Союзу сталася страшна катастрофа, яка змінила весь всесвіт – вибухнув реактор на Чорнобильській АС. Звичайно, з погляду всесвіту, життя тисяч людей – це маленька краплина. Але ці тисячі люди були першими, хто на собі відчув, що відбулося щось надзвичайне, щось жахливе. І що життя вже не буде таким, як було. Що не можна пити тієї води, їсти тих яблук, вдихати того повітря… Що попереду тільки хвороби, біль і горе. Книга «Чорнобильська молитва» – це розповіді очевидців цієї катастрофи: жителів Прип’яті, ліквідаторів, так званих самоселів – тих, хто з часом повернувся до своїх домівок незважаючи на заборони і радіацію, бо там залишилося все їхнє життя. У цій книжці ви не знайдете розповідей про причини цієї жахливої події або про план евакуації та ліквідації наслідків катастрофи. В ній є тільки особисті трагічні історії – про кохання, про хвороби, про боротьбу… І ці історії, немов голоси в хорі, зливаються в одну молитву. У Чорнобильську молитву…

Аннотация

Книжка Світлани Алексієвич «Цинкові хлопчики» присвячена війні в Афганістані, коли десять років – з 1979-го і до 1989-го на чужій землі гинули наші радянські військові. Правда про ту війну ретельно приховувалася: держава через засоби масової інформації розвернула пропаганду необхідності та успішності «надання міжнародної фінансової допомоги дружньому народові Афганістану». В результаті Афганська війна для обивателя довгий час залишалася невідомою, зовні гладкою, а головне – майже безкровною. Газети публікували статті про успішні військові операції радянських військ в Афганістані, де майже не було жертв серед нашого контингенту, а втрати противника, навпаки, значно перевищувались… Але все частіше стали привозити додому в домовинах, оббитих цинковою бляхою, загиблих хлопців, які нещодавно закінчили школу… Заглядати всередину труни не дозволялося, похорон не афішувався, і рідним навіть не повідомляли справжню причину смерті їхніх дітей… А хто повертався живим – той не міг знайти себе у мирному житті. Цієї війни наче не було. Були лише скалічені та мертві хлопчики… І не тільки тілом, але й душею.

Аннотация

Ця книга – про війну очима жінок, молодих дівчат, які були медсестрами, пралями, санінструкторами, саперами, снайперами, кулеметницями, кухарками і воювали нарівні з чоловіками. Вони відверто розповідають не тільки про те, як билися з ворогом, але й про те, про що не прийнято було говорити: як важко було їм серед чоловіків, як не вистачало жіночої форми і білизни, як не було окремо жіночих землянок і вбиралень, як після війни вони ховали свої медалі і соромилися військового минулого, бо зіткнулися з агресією з боку тилових жінок, які вважали, що вони пішли в чоловічий колектив на передову займатися розпустою і шукати собі чоловіків… І ще як жили в злиднях, але не зверталися за допомогою з інвалідності, тому що «контужену ніхто заміж не візьме», а їм всім хотілося заміж, а ще – великого кохання. Адже всі вони були передусім жінками, бо ж лише жінки, навіть вмираючи від ворожих куль, думають про те, щоб бути красивими, лише жінки на війні можуть виглядати, як чоловіки, і стріляти, як чоловіки, але всередині залишатися справжніми жінками…

Аннотация

Winner of the Nobel Prize in Literature and Winner of the National Book Critics Circle Award A journalist by trade, who now suffers from an immune deficiency developed while researching this book, presents personal accounts of what happened to the people of Belarus after the nuclear reactor accident in 1986, and the fear, anger, and uncertainty that they still live with. The Nobel Prize in Literature 2015 was awarded to Svetlana Alexievich «for her polyphonic writings, a monument to suffering and courage in our time.»