Клуб «Мефісто» - Тесс Герритсен Джейн Ріццолі та Мора Айлс

Скачать книгу

дорогу в цьому лабіринті, і швидко й рішуче крокувала до місця призначення. Тепер вона запізнювалася: надто довго затрималася на пагорбі, і Джорджіо точно сваритиметься. Не те щоб це викликало в неї жах, бо ж його бурчання ніколи не мали значних наслідків.

      Тож коли вона прийшла на роботу з п’ятнадцятихвилинним запізненням, то не відчула ані найменшої тривоги. Дзвоник на дверях провістив її прихід, коли жінка ввійшла до крамниці та вдихнула знайомий запах припалих пилом книжок, камфори й цигаркового диму. Джорджіо із сином Паоло, обидва з налобними лупами, схилилися над столом у задній кімнатці. Коли Паоло підвів голову, на Лілі витріщилось одне величезне око, мов у циклопа.

      – Ти мусиш це побачити! – гукнув він до неї італійською. – Щойно прийшло, від колекціонера з Ізраїлю.

      Вони були в такому захваті, що й не помітили її запізнення. Лілі поставила наплічник за своє робоче місце й протиснулася повз антикварний стіл та дубову церковну лаву, повз римський саркофаг, який наразі ганебно слугував тимчасовим місцем зберігання документів. Переступила розкритий ящик, з якого на підлогу висипалася дерев’яна пакувальна стружка, і, звівши брови, глянула на річ на столі в Джорджіо. Це був блок різьбленого мармуру, можливо частина будівлі. Лілі помітила патину на двох суміжних поверхнях, м’який полиск, залишений століттями під вітром, сонцем і дощем. Наріжний камінь.

      Молодий Паоло зняв свою лупу, темне волосся стало сторчма. Коли він так усміхався їй, скуйовджені пасма нагадували вуха й він сам скидався на легендарного сієнського перевертня, хоч і цілком незавадного і вкрай чарівного. Як і батько, Паоло не мав у собі ані краплини жорстокості, і Лілі радо мала б його за коханця, якби не знала, що неодмінно розіб’є йому серце.

      – Думаю, тобі сподобається, – сказав він і запропонував жінці лупу. – Тебе такі штуки завжди цікавлять.

      Вона схилилася над каменем, розглядаючи вирізану на ньому фігурку чоловіка. Той стояв прямо, убраний у спідницю, з браслетами на зап’ястках і щиколотках. Однак голова була не людська. Лілі вдягла лупу й нахилилася ближче. У лінзі проступили деталі, й вона відчула, як за спиною сипнуло холодом. Побачила вишкірені собачі ікла й пальці з пазурами. І роги.

      Вона випросталася. В горлі пересохло, голос звучав дивно, наче здалеку.

      – Кажете, колекціонер з Ізраїлю?

      Джорджіо кивнув і зняв свою лупу, перетворюючись на старшу й повнішу версію Паоло. Ті ж темні очі, але зі зморшками в кутках.

      – Ми раніше не мали з ним справи, тож і не певні в його джерелах. Не знаю, чи можна йому довіряти.

      – Чому він нам це прислав?

      Джорджіо знизав плечима.

      – Ящик приїхав сьогодні – це все, що я знаю.

      – Він хоче, щоб ви його продали?

      – Попросив лише про оцінку. Що скажеш?

      Лілі потерла патину пальцем. Знову відчула холод, що йшов від каменя.

      – За його словами, звідки це?

      Джорджіо потягнувся по папери.

      – Пише, що придбав цей камінь вісім років тому в Тегерані. Гадаю,

Скачать книгу