Василь Симоненко - Игорь Коляда Знамениті українці

Скачать книгу

шовку з чорною основою і темно-червоним пітканням, з синьою основою і рожевим пітканням».

      Федір Трохимович та Варвара Потапівна мали чотирьох дітей: Мелашку, Михайла, Павла і Ганну. Залишилась одна донька – Ганна Федорівна Щербань. Вона згадувала: «Були в мене сестри і брати, але померли ще дітьми. Рано – у сорок два роки не стало моєї матері. А батько дожив до глибокої старості. Помер він у 1949 р. – на 76 році життя».

      Федір Трохимович вдруге не одружувався. Пояснив дочці: «Яку жінку я не візьму, вона тобі матір’ю не буде. Тож будемо якось жити самі, без мачухи». Він дуже любив і жалів свою єдину доньку Ганну.

      Приблизно 1925 року на своєму дворищі Федір Трохимович побудував нову хату. У цій хаті народився Василь Симоненко.

      II

      Василева Мама

      Я хотів би, як ти прожити.

      Щоб не тліти, а завжди горіть,

      Щоб уміти, як ти любити,

      Ненавидіти, як ти уміть.

В. Симоненко «Матері»

      У родині Федора Трохимовича та Варвари Прокопівни Щербань року 1910-го, місяця вересня, у 16-й день знайшлася дівчинка, яку нарекли Ганною. Батько постійно пропадав на роботі, а мати дівчинки мала хворе серце, тому передовсім вихованням доньки опікувалася бабуся – Варвара Максимівна Остапенко-Щербань. Бабця Варвара знала силу-силенну цікавих історій і Ганнуся залюбки слухала її оповідки. Таке спілкування спонукало дівчинку прислухатися до мови односельців, придивлятися до обрядів, заучувати народні пісні, навчатися різних способів лікування.

      Серед однолітків її вирізняла добра пам’ять і спостережливість. Вона дуже любила народну мудрість. Багато всього, що живе в українському народові, знала від свого батька, Федора Трохимовича, дещо від бабусі, Варвари Максимівни, односельців, зокрема від Садового Лавріна – свекра знаменитої баби Онисі. Дід Лаврін був живою скарбницею всього народного.

      Згодом Ганна Федорівна збере чимало прислів’їв, приказок та примовок, записавши їх в окремий зошит під назвою «Перлини поміж людей». Свої записи вона спорядила словами: «Люди народжуються і вмирають, а прислів’я летять через цілі століття. Ніхто не знає, хто перший випустив цю пташку, що має такі міцні крила».

      Перлини народної мудрості, що записала Ганна Федорівна, мають непересічне значення. Вони ті промінчики, якими висвічує поезія її сина. Ось звідки черпав мудрість та образність вічно молодий витязь української літератури, ось звідки його велика любов до рідної мови, яку він, помноживши на свій талант, передав людям у чистих гранях поезії.

      Розгорнімо й ми цей зошит та прочитаймо, що: «Багатство тимчасове, а горе вічне. Батіжок купив, а конячку – потім. Важко дише, та казна чи вмре. Гість недовго буде, та багато побачить. Два коти в мішку не помиряться. Збирається, як свекор пелюшки прати. Краса до вінця, розум – до кінця. На проханого гостя треба багато місця. Не радій, як знайдеш, не плач, як загубиш. Не сокира теше, а майстер. Ой, як мені набридло лагідною бути,

Скачать книгу