LITMIR.BIZ

Скачать книгу

каное, він увійшов у поштове відділення. А всередині вже зібралася добряча юрма. Лікар проштовхався крізь неї разом із Чап-Чап і у відділку рекомендованої пошти побачив купу різних тварин, які скупчилися навколо невеличкої чорної білки. Ноги маленького створіння були зв’язані червоною поштовою стрічкою, і виглядало воно вкрай переляканим і жалюгідним. Стрімкий і Чипсайд стояли коло неї на варті, кожен зі свого боку.

      – Що тут коїться? – спитав Лікар.

      – Ми впіймали хлопця, який украв перлини, Лікарю, – відказав Стрімкий.

      – І перлини ми також у нього забрали, угу! – вигукнув Пу-Гу. – Вони в шухляді для марок, і Джип їх охороняє.

      – Нічого не розумію, – оторопів Джон Дуліттл. – Я гадав, що Вілкінз накивав п’ятами разом із ними.

      – То, напевно, були якісь інші вкрадені перлини, Лікарю, – зауважила Чап-Чап. – Погляньмо краще на ті, які стереже Джип.

      Лікар підійшов і витягнув шухляду для марок. А там, усередині, можете не сумніватися, були ті самі три рожеві красуні, які він був відправив рекомендованою поштою.

      – Як ви їх знайшли? – спитав він, повертаючись до Стрімкого.

      – Ну, як ви відпливли на каное, – почав Стрімкий, – я й дрізд зупинилися по дорозі назад на дереві, де він втратив свій пакунок. Тоді вже занадто смеркло, щоб його шукати, отож ми переночували на тому дереві, маючи намір обстежити все зранку. А коли тільки почало світати, помітили цього дженджика, який вистрибував по гілках із величезною рожевою перлиною в роті. Я відразу ж кинувся на нього й затис, а дрізд відібрав у нього перлину. А тоді ми змусили його розповісти, де він сховав решту дві. А коли отримали всі три перлини, то взяли правопорушника під арешт й доставили його сюди.

      – Боже мій! – здивувався Лікар, дивлячись на нещасного злодюжку, усього обмотаного червоною стрічкою. – Що змусило тебе поцупити перлини?

      Спочатку звірятко виглядало занадто переляканим, щоб говорити. Тож Лікар узяв ножиці й розрізав тасьму, яка його спутувала.

      – Ти чому це зробив? – повторив він.

      – Я гадав, це брюссельська капуста, – боязко промовив арештант. – Кілька тижнів тому, коли я й моя дружина сиділи на дереві, ми раптом відчули аромат брюссельської капусти, він був дуже сильний, усюди навколо нас. А ми з дружиною страшенно любимо цей овоч, і дуже здивувалися, звідки ж узявся цей запах? А потім ми поглянули вгору й побачили тисячі дроздів, що пролітали над нами, тримаючи брюссельські капустинки в своїх дзьобах. Ми сподівалися, що вони спустяться перепочити, так що й нам дістанеться кілька штук. Та вони не спустилися. Тож ми собі вирішили, що, можливо, в наступні дні ще будуть летіти інші дрозди з капустою. І домовилися не відходити далеко від того дерева й чекати. І, як ми й сподівалися, одного ранку я помітив, як один із тих самих дроздів сідає на дерево з пакунком у дзьобі. «Цить! – шепнув я дружині. – Це знову брюссельська капуста. Давай поцупимо пакунок, поки він не дивиться!» – І я його таки справді поцупив. Проте коли ми відкрили його, то не знайшли там нічого, окрім цих нікчемних

Скачать книгу