LITMIR.BIZ

Скачать книгу

а Микола одійшов від пролому, забився в найтемніший куток. В ту ж мить, наче накликана його словами, між хмарами й степом сліпучо замиготіла тонка ламана стрічка, і страшний гуркіт пригнув наші голови.

      – Ставайте на коліна! – закричав Микола, і не встигли ми попадати біля нього, як знову блиснуло, тріснуло. Кинуло нас на Миколу.

      – Свят, свят, свят! – захрестився Микола, дивлячись побілілими очима на миготливо-сліпучий пролом у стіні. – Господи, Сусе Христе, помилуй нас, царице небесна, спаси нас, великомученице Варваро, моли Бога о нас!

      Хрестився і кланявся, стукаючи лобом об встелену курячим послідом долівку, а ми, оглушені несамовитим громовинням, тулилися один до одного і тремтіли від страху.

      – А ви чого! – закричав сердито Микола. – Що, я за вас хреститися буду?!

      Я і брат дружно замахали руками, застукотіли лобами об м’яку долівку. Налякані, робили це так запопадливо, що, коли гроза прогуркотіла на захід, переді мною ще довго хилиталася вгору і вниз залита водою стерня.

      Так сусідський Микола почав прилучати нас до релігії. Затамувавши подих, слухали ми про Бога та янголів, про чортів і святих, про пекло і рай – всю оту біблійну премудрість, що нею був напханий Микола.

      Уроки не минали даремно. Потай від мами ми хрестилися на ніч, хрестили і маму, коли вона поверталася до нас спиною, бо не хотіли, щоб вона потрапила в пекло. Хрестили й кота.

      Я часто мріяв про рай. Просто неймовірним здавалося, що рай увесь в садах з золотими та срібними яблуками, що немає в ньому злих собак та сторожів, які за якесь там червиве яблуко шмагають кропивою.

      Потім ще хотів мати крила. Великі, як у гусака, щоб літати, наче янгол.

      Бентежило лише одне: для того, щоб потрапити в рай, неодмінно треба померти. А вмирати чомусь не хотілося. Навіть Миколі, хоч він сам переконував нас, що райське життя набагато краще від земного.

      Якось Микола сказав, що до раю можна потрапити й живцем, тільки для цього треба стати святим.

      Може, мені зрештою і вдалося б прилучитися до лику святих, якби не один випадок.

      Була у Миколи баба, яка доживала свій вік у старшого сина. Весь час лежала вона на печі, прогріваючи натруджені кості, і лише в гарячі літні дні виповзала на сонце. Постогнуючи і хриплячи, дивилася вона безбарвними, байдужими очима, і мені здавалося, що баба сліпа.

      – Ох, Господоньку, коли ти вже забереш мене, рабу твою, до себе! – раз по раз благала вона.

      Ми, принишклі, сиділи коло неї, розглядаючи і потемнілу та звислу, наче з чужого обличчя, шкіру на лиці, і запалий рот з чорним зубом-пеньком, що ним баба перетирала хліб, і висушені працею руки. Трохи зігрівши старечі немочі, баба завжди починала розповідати нам казки та релігійні історії. Часто замовкала і довго шамкала беззубим ротом, а потім ніяк не могла пригадати, про що ж вела мову. Якось вона заговорила про рай.

      – І от ви, рабенята божі, – шамотіла баба, – будете там вічно сидіти і голосочками янгольськими прославляти Господа Бога нашого…

      – Як прославляти?

      – Співати,

Скачать книгу