LITMIR.BIZ

Скачать книгу

і між ними тут і там золоті червоні. Сама вона, хоч молода і гарна, та тепер бліда, з розбурканим довгим чорним волоссям, що розсипалося по плечах та грудях, майже страшна.

      – Де мої люди – цигани? – питає слабим голосом з чужим виговором.

      – Відай, покинули тебе, – пояснює висока марна жінка в чорній одежі, що хоче нею заопікуватися. – Відай, покинули тебе.

      Мавра отворяє широко очі, а коло уст задрижало плачем.

      – Коли? – питає.

      – Недавно, здається. Межи ними зчинилася бійка за якусь крадіж, як розказували, між тим поранено одного чоловіка – цимбаліста, а відтак, розділившись по своїх фірах, від’їхали вночі, що й ніхто не бачив. Тебе надибали ще вчора ввечері люди, що прийшли нині зранку до мого млина, але я не могла сама скорше забрати тебе до себе, аж ось нині. До того ти спала. Страшним сном спала ти, як мертва. Що тобі було?

      – Не знаю, – відказує Мавра і дивується, роззираючися майже блудним оком по чужих для неї людях, а далі, згадавши дитину, заливається наново гіркими сльозами. Плаче і підіймає, благаючи, до них руки і говорить щось чужою незрозумілою для людей мовою.

      Та тут же перериває її Іваниха Дубиха, бо се вона сама була, і підносить її з поміччю людей догори.

      – Куди поїхали мої люди? – питає хора.

      Ніхто не знав. Здається, в Угорщину.

      А де ділася її дитина?

      Також не знали. Вона мала дитину?

      Так. Сина. Білого. Перша її дитина. Вона жінка Раду, самого старшини циганів. Чи її люди забрали дитину з собою? Не знали. Не гадали нічого. Так само, як і не виділи. По бійці зараз вночі зникли…

      То, може, убили її дитину?

      Ні. Не знали.

      О, певно, убили!

      Ні. Не чули. Лиш чоловіка одного в бійці, чули, що старшина мало що не вбив.

      – О Раду! – вистогнала Мавра, заломлюючи руки. І розплакалася наново. – Він, певно, і дитину вбив.

      Ні. Не знали. Не знали і не припускали, щоб невинну дитину вбити.

      – О Раду! – знов лиш зойкнула Мавра і розхлипалася вголос. – Він страх який недобрий, розлютившись раз. – Відтак додала: – То хіба від неї дитину вкрали і утікли?

      Може. Також не знали.

      О, певно, що лиш так, коли зникли, неначеб їх земля пожерла. То певно, що вкрали. Вони все так робили… і по утраті своєї дитини вона Раду пізнає.

      – Може, – відповіли люди. Чи не бачив ніхто тої дитини?

      Не бачив.

      Біла була.

      Може. Не знали.

      – Біла, біла була! – майже скричала.

      Не знали.

      Вона розплакалася ще більше, а люди безпомічно мовчали. Мовчали, неначе не хотіли зрадити якоїсь тайни, а може, й не хотіли казати, щоб не ранити звісткою серця нещасливої, а може, просто не знали.

      Завели молоду осиротілу циганку крок за кроком в хату Іванихи Дубихи і там вона остала.

* * *

      Чому хотів Раду Мавру вбити, а радше, на її думку, на ній помстився, вона призналася лиш Іванисі Дубисі, і Іваниха її задержала в себе.

      В два місяці по смерті чоловіка Іванихи Дубихи знайшлася в неї, хоч не молода вже була, дитина, маленька Тетянка, і Мавра її доглядає. Сама

Скачать книгу