LITMIR.BIZ

Скачать книгу

На кінчику його довгого тонкого носа громадилися окуляри. Обличчя нагадувало морду вівці, й голос у нього був теж овечий. Як завжди, Голдштейн почав атакувати доктрину Партії, і, як і зазвичай, нападки були такими перебільшеними, а факти так пересмикувались, що це було ясно і дитині. Але водночас вони були досить правдоподібними, і виникало тривожне відчуття, що хтось не дуже грамотний може повірити його словам. Голдштейн лаяв Старшого Брата, виступав проти диктатури Партії, вимагав укладення негайного миру з Євразією, обстоював свободу слова, свободу друку, свободу зібрань, свободу думки й істерично кричав, що революцію зрадили. Вся ця швидка багатослівна скоромовка в чомусь пародіювала звичний стиль ораторів Партії. Мова його містила слова з Новомови, мабуть, їх було навіть більше, ніж у звичайній мові будь-якого члена Партії. А доки він говорив, на екрані, за його головою, крокували нескінченні колони євразійських солдатів: шеренга за шеренгою крокували сильні чоловіки із застиглими азійськими ликами, щоб ні в кого не зосталося сумніву, яку реальність намагається приховати Голдштейн за своєю правдоподібною дурницею. Обличчя солдат напливали на поверхню екрана і зникали, але їх тут же міняли нові, точно такі самі. Одноманітний і розмірений солдатський крок створював фон для мекаючого голосу Голдштейна.

      Не минуло й тридцяти секунд від початку Двох Хвилин Ненависті, як половина тих, хто сидів у холі, вже не стримували себе. Почулися скажені вигуки. На самовдоволене овече обличчя на екрані й страхітливу силу євразійської армії не можна було дивитися спокійно. Тільки за самої думки про Голдштейна людина відчувала мимовільний страх і гнів. Голдштейн був постійним об’єктом ненависті, на відміну від Євразії або Естазії, тому що коли Океанія воювала з однією з цих держав, вона зазвичай підтримувала мирні відносини з іншою. Але, як не дивно, хоча всі ненавиділи й зневажали Голдштейна, хоча щодня тисячу разів на день із трибун, з екранів моніторів, зі сторінок газет і книг його теорії спростовувалися, викривалися, висміювалися, виставлялися на загальний огляд як жалюгідна дурниця (проте його слова справді були дурницею), незважаючи на все це, його вплив ніколи не зменшувався. Завжди були простаки, які чекали, щоб їх обдурили. Дня не минало, щоб Поліція Думок не викрила шпигунів і саботажників, що діяли за його вказівкою. Він керував величезною підпільною армією – підпільною мережею змовників, які поставили собі за мету знищити Державу. Говорили, що ця організація називається Братством. Ходили чутки про страшну книгу, у якій були зібрані всі його єретичні теорії. Книга поширювалася нелегально. Вона ніяк не називалася. Якщо про неї говорили, то називали просто – книга. Але все це були тільки чутки. Ні про Братство, ні про книгу рядовий член Партії намагався не говорити.

      До другої хвилини ненависть походила вже на загальний сказ. Люди схоплювалися й знову сідали, намагаючись перекричати мекаючий з екрана голос. Маленька рудувата жінка аж горіла й хапала ротом повітря, немов викинута

Скачать книгу