Антивірус - Олександр Есаулов Дитячій світ

Скачать книгу

великому кабінеті за округлим столом, над яким на спеціальних підставках стояло штук вісім моніторів, у дорогому кріслі-вертушці з чорної шкіри сидів чоловік років п'ятдесяти. Його обличчя прикрашала коротко підстрижена сивувата борідка. На самісінькому кінчику носа незрозуміло яким чином тримались окуляри у важкій роговій оправі. Густе русяве, трохи посивіле волосся було коротко підстрижене. Одягнений чоловік був дещо несподівано для свого віку й солідності кабінету: легковажна жовта шапочка з довгим блакитним козирком, на якому жовтою в'яззю було вишито «А я такий!», легка футболка жовтого кольору з короткими рукавами й написом на грудях «Ну треба ж!», сині спортивні штани й зеленувато-жовті кросівки. Товсті короткі пальці впевнено й легко пурхали над клавіатурою з неймовірною швидкістю. Це був Великий Процесор, Хазяїн і Володар Заекрання, Жорстких Дисків, Чипів і Числень. Він захоплено працював відразу на всіх комп'ютерах, переїжджаючи на кріслі від одного монітора до іншого, неголосно наспівуючи при цьому щось легковажне:

      І Заекрання мені сниться величезне,

      І крутість моя справжня і кремезна…

      Вінду настрою та і спати вже піду,

      Та тільки вірус знову знищив нам вінду…

      А далі починався приспів, який зовсім не вписувався ні до якого протоколу:

      Ах, вірус, вірус, вірус, вірусочок,

      Віддай мені вінди хоча 6 шматочок,

      А то ось мамця вся, напевно, обридалась,

      На пам'ять ні шматочка не зосталось…

      – А ось так? І ось так… – під носа бурмотів між музичними вправами Великий Процесор.

      Враз двері різко відчинилися і в кабінет вбігла дівчинка років тринадцяти в потертих джинсах і барвистій футболці.

      – Тату!.. – почала вона примхливим тоном, але не встигла закінчити фразу, як за нею в кабінет зайшла велична дама в розкішній сукні. На її високій зачісці виблискувала маленька корона, що трималася невідомо як.

      – Хазяїне і Володаре Заекрання… – церемонно почала вона, потім махнула рукою й сказала зовсім по-домашньому: – Процю, з цім дівчиськом немає ніякого ладу! Хоч би ти вплинув на неї. Ні, ти лише поглянь!

      – Ну мамо!

      – Інформо! Ти майже наречена, а ходиш у чому попало! Це одяг для простих глюків, а не для принцеси! Ти обличчя Заекрання! Коли ти це зрештою зрозумієш! Ти маєш подавати приклад й бути зразком, на тебе ж покладено відповідальність…

      Дівчисько з посмішкою подивилося на Великого Процесора.

      – А я думала, що обличчям Заекрання є тато! Великий Процесор, Хазяїн і Володар… – перебільшено врочисто вона повністю проказала офіційний титул батька.

      – Ну ось, бачиш… – розгублено звернулася до чоловіка пані Маплата. – І так цілісінький ранок. А все ти! Який приклад ти подаєш дочці? Сам одягаєшся, як останній босяк! Ти подивися на себе! Боже мій, я ж просила тебе не взувати ці жахливі спортивні черевики… Що це за хвацькі надписи? «А я такий»… – із непідробним жахом прочитала королева напис на шапочці, двічі затнувшись. – Який, дозвольте

Скачать книгу