Ворог народу - Генрик Ибсен Зарубіжні авторські зібрання

Скачать книгу

Стокман. Так?

      Аслаксен. І, крім того, член Товариства друзів поміркованості! Лікарові ж, мабуть, відомо, що я служу справі поміркованості?

      Лікар Стокман. Так, природно.

      Аслаксен. Розуміється, мені доводиться здибатися з силою людей. А що мене мають за добродумного громадянина, який визнає закони, то я й маю деякий вплив і деяку вагу в місті, якщо можу так висловитися.

      Лікар Стокман. Це я добре знаю, пане Аслаксене.

      Аслаксен. Отже, для мене було б зовсім легкою справою облагодити адресу, якщо б це в крайньому разі треба було.

      Лікар Стокман. Адресу, кажете?

      Аслаксен. Ніби подяку від міських обивателів за те, що ви зняли цю справу громадської ваги. Розуміється, адресу треба скласти в пристойних поміркованих висловах, так, щоб не зачепити начальства і взагалі урядових осіб. Якщо цього дотриматись, то ніхто не зможе до нас причепитись. Так чи ні?

      Говстад. Ну, а якщо б їм і не дуже сподобалось, то…

      Аслаксен. Ні, ні, нічого брутального проти начальства, пане Говстаде. Ніякої опозиції до тих людей, що ми від них залежимо. Мені вже траплялось таке в житті, і я знаю, що з цього ніколи не може вийти нічого доброго. Але, звісно, цілком щирі заяви нікому не можуть бути заборонені.

      Лікар Стокман(потискає йому руку). Не можу висловити вам, любий пане Аслаксене, який я щиро радий здибати таку симпатію серед своїх громадян. Я такий радий, такий радий. Послухайте, може вип’єте маленьку скляночку хересу?

      Аслаксен. Ні, дуже вам вдячний. Я не вживаю хмільних напоїв.

      Лікар Стокман. Тоді склянку пива? Що ви на це скажете?

      Аслаксен. Дякую, але й від цього відмовлюсь, пане лікарю, так рано я нічого не вживаю. Я тепер піду в місто, треба поговорити де з ким із домовласників і підготувати настрій.

      Лікар Стокман. Це дуже ласкаво з вашого боку, пане Аслаксене, а все ж я ніяк не можу погодитися, щоб усі ці заходи були потрібні. Мені здається, що справа й сама зробиться.

      Аслаксен. Владу важко рушити з місця. Це я не кажу, щоб їх образити, хай бог боронить!

      Говстад. Завтра ми їх трохи протягнемо в газеті.

      Аслаксен. Тільки не дуже, пане Говстаде. Будьте помірковані, бо ви їх інакше не зсунете з місця. Послухайте моєї поради. Я дістав добрий досвід у життєвій школі. Ну, однак, треба мені попрощатися з Лікаром. Тепер ви знаєте, що ми, дрібні обивателі, у всякім разі стоїмо за вашою спиною. На вашім боці, пане лікарю, об’єднана більшість.

      Лікар Стокман. Дякую вам, любий мій пане Аслаксене. (Простягає йому руку). Прощайте, прощайте.

      Аслаксен. А ви не підете до друкарні разом зі мною, пане Говстаде?

      Говстад. Я зайду пізніше. Треба тут дещо скінчити.

      Аслаксен. Добре, добре! (Уклоняється й виходить. Лікар Стокман проводить його до передпокою).

      Говстад(коли Лікар повертається). Ну, що ви скажете, пане лікарю? Хіба не час тут провітрити й витрусити всю цю кволість, половинчастість і боягузство?

      Лікар Стокман. Ви маєте

Скачать книгу