LITMIR.BIZ

      Голмс зігнувся над цим химерним малюнком і раптом, схопившись на ноги, зойкнув здивовано та сердито. Його заклопотане обличчя спохмурніло.

      – Ми дозволили цій справі зайти надто далеко, – сказав він. – Які потяги вирушають до Норт-Волшему ввечері?

      Я зазирнув у розклад. Останній потяг тільки-но відійшов.

      – Доведеться раніше поснідати і їхати першим ранковим потягом, – зітхнув Голмс. – Наша присутність там украй необхідна. Ага! Ось і телеграма, яку я чекав. Стривайте хвилиночку, пані Гадсон, можливо, нам знадобиться послати відповідь. Ні, все йде так, як я і очікував. Ця телеграма остаточно доводить, що ми не маємо права більше тримати пана Гілтона Кьюбітта в незнанні про стан справ, бо наш недалекий норфолкський сквайр потрапив у винятково небезпечну павутину.

      Переходячи до закінчення цієї похмурої історії, яка здалася мені спочатку такою безглуздою та кумедною, я ще раз переживаю весь той жах, який мені довелося пережити тоді. Як би я хотів мати можливість повідомити читачам, що ця історія скінчилася щасливо для всіх! Але моя праця – точний літопис фактів, тому змушений простежити аж до похмурого кінця весь дивний ланцюг подій, через які за кілька днів про садибу Рідлінґ-Торп-Менор загомоніла вся Англія.

      Не встигли ми зійти в Норт-Волшемі та повідомити, куди прямуємо, як до нас підбіг начальник станції.

      – Ви, мабуть, детективи з Лондона? – спитав він.

      Шерлок поглянув на нього з неспокоєм.

      – Чому ви так вирішили?

      – Тому що інспектор Мартін із Норвічу тільки-но проїхав. Чи, можливо, ви лікарі? Вона ще жива. Може, ви ще встигнете її врятувати… для шибениці.

      Голмс був похмурий і стурбований.

      – Ми їдемо до Рідлінґ-Торп-менору, – заявив він, – але нічого не чули про те, що там сталося.

      – Страшна справа! – заламав руки начальник станції. – Їх обох постреляли: і пана Гілтона Кьюбітта, і його дружину. Вона вистрелила спочатку в нього, а потім у себе. Так кажуть служниці. Він помер, а вона при смерті. Боже, найдавніший рід Норфолкського графства! Всі у нас його так поважали!

      Не зронивши й слова, Голмс стрибнув в екіпаж і протягом всієї семимильної подорожі жодного разу не розтулив вуст. Не часто траплялося мені бачити товариша в такому похмурому настрої. Він і раніше, протягом усієї нашої поїздки з Лондона, відчував якусь тривогу, й я вже з самого початку помітив, із

Скачать книгу