LITMIR.BIZ

Скачать книгу

Ну, і так до безкінечності. І це лякає. Бо вседозволеність – це падіння в прірву без дна, де в польоті на тебе чатують хижі демони і вогнедишні дракони. Іранці кажуть: «Хто думає, що може погасити свої бажання, задовольнивши їх, схожий на безумця, який намагається загасити пожежу соломою».

      – Надю… що з тобою таке? – Влада не на жарт перелякалася. Вона вже давно не бачила сестру такою стурбованою. – Твій Славко загуляв?

      – Мій Славко шукає вчорашнього дня. Лорда Байрона з себе вдає. Усе, як завжди, – розтираючи тістечко виделкою на цукрову пудру, відгукнулася Надійка. – Але я зараз не про нього. Я про твого Антона. Вибач.

      – Вибачаю. Але з ним що не так? Крім того, я маю досить непересічний фах.

      – Ой, я тебе благаю, – відмахнулася Надійка. – Ну кого зараз здивуєш екзотичними танцями? Він же менеджер у «Кобальті» твоєму, так?

      – Ні. Уже співвласник. Відтоді, як «Кобальт» з дискобару став нічним клубом. Та я все ще не розумію, який стосунок…

      – А танцівниць у вас багато?

      Влада відсунула тарілочку з тістечком убік, апетит у неї зник та й вина теж розхотілося.

      – Ти до чого хилиш? Бачила його з кимсь?

      – Так. Висока пишна білявка, фарбована…

      – Як ти знаєш?

      – Бо вона азіатка.

      Влада засміялася, потягнулася до келиха з вином – добрий настрій завжди повертався до неї разом з апетитом.

      – То Аманда, вона напівкровка. Тато в неї якийсь сибіряк, здається, а мама чи з Китаю, чи з Кореї. Детективна історія про народження дитини. Антон з нею новобранців вербують, вона добре знається на танцях…

      – Не сумніваюся, – сухо відказала Надійка. – І на акробатиці. Вправи на козлі, так? А те, що вона напівкровка, певно, робить її ходячим табу для чоловіків. Тобі подобається мати шори на очах?

      – Я довіряю Антону. І якщо ти не скажеш, що вони привселюдно кохалися серед білого дня…

      – Не скажу. Узагалі дарма я завела цю розмову. Кожна людина бачить те, що хоче бачити, а тим паче – закохана жінка, – Надя підвелася і поклала на стіл кілька дрібних купюр. – Розрахуйся за мене, добре? Мушу бігти, колега захворіла, а в неї група подовженого дня, треба підмінити. Зачекалися вже, мабуть, шалапути…

      – Любиш ти свою роботу, – Влада ніколи не ображалася на правду та й на турботу про себе теж, а слова сестри сприймала філософськи – знала, що та від самого початку Антона незлюбила, й ніколи цього не приховувала.

      – А ти свою ні? – повела плечима Надя.

      – І я, однак ти в ній розчиняєшся…

      – Сказала жінка, що вправляється щодня по чотири години, аби лиш танцювати… гопака, – закінчила сестра, вочевидь, помітивши, як змінилося обличчя Влади, і заходилася розгладжувати свій строгий учительський піджак. Утім, приємний абрикосовий колір дещо нівелював суворість ліній, тоді як переважна більшість її колег вбиралися в практичні відтінки ряду «сірий затрасканий вовк». – Так, я люблю дітей. Маленьких особливо.

Скачать книгу