LITMIR.BIZ

      Одним словом, я порився в кухонному столі, але так нічого й не знайшов. Ананаси Кет я з’їсти не міг, бо любив робити їй приємні несподіванки, а якби я з’їв ті ананаси, несподіванка була б неприємною… Їсти зубну пасту було небезпечно, бо я так і не взяв номер агента, який її ковтав. До того ж якщо я її з’їм, то де гарантія, що я не виграю мопед? А ця тема мене взагалі лякала. Аж раптом я згадав про шафку, обклеєну еротичними наклейками. У ній я знайшов півлітровий баняк, у який хтось насипав креветок, і мішечок котячого корму. «Корм не чіпатиму, – подумав я, – Мяудзедун мені не пробачить», – і глянув на креветки: ті дивилися на мене, а я хитав головою й дивився на них.

      – Ти що, справді збираєшся їх їсти? – спитав мене Мяудзедун і тернувся об мою ногу.

      – А що таке? – знизав я плечима.

      – Бля, якісь у них підозрілі погляди… – висловив недовіру той, – таке враження, що вони нас пасуть.

      – Слухай, вони дохлі.

      – От я й кажу, здохли, паскуди, а тепер ще й пасуть…

      – У тебе параноя, чуєш, тобі треба менше спати й більше рухатись…

      – Як знаєш, як знаєш… – сказав Мяудзедун і пішов собі геть, певно, дивитися на голубів крізь вікно балкона…