Трагічна любов отамана Артема - Валерій Марценюк

Скачать книгу

який керував командою поїзда, захопили у полон червоноармійців-новобранців. У відповідь на успішні дії повстанців більшовики в селі Летківка взяли сотню заручників, спалили одинадцять будинків, а на село наклали контрибуцію в розмірі п’яти мільйонів карбованців.

      В кінці листопада 1920-го року Лихо провів формально-примусову (для введення в оману радянської влади) мобілізацію в селі Оляниця. Усе чоловіче населення села пристало до повстанців, завдяки чому його загін збільшився до чотирьох сотень. На той час у загоні знаходився навіть колишній помічник начальника міліції містечка Тростянець – Білявський, а також якийсь священик, що виконував обов'язки завгоспа. Загін отамана Лихо у всьому нагадував регулярну військову частину: у ньому регулярно проводились стройові заняття, суворо дотримувалась дисципліна (козакам категорично заборонялися грабежі, пиятика тощо). За невиконання наказів винних карали шомполами, а якщо це було вдруге – то навіть і розстрілом.

      Майже аналогічна біографія була у отамана Артема. Артем Євгенович Онищук народився 1891 року (за неточними даними) у селі Соколинцях Брацлавського повіту (тепер Тиврівського району). Батьки його були незаможними селянами, однак змогли забезпечити сину можливість отримати освіту, достатню для подальшої праці народним учителем. Артем ріс розумним та кмітливим хлопчиком. Навчаючись у церковно-приходській школі, цікавився церковною службою, що в подальшому допомогло йому у армійській службі [2].

      Закінчивши однорічний педагогічний курс, і отримавши відповідне свідоцтво, Артем склав іспит у раді Вінницької церковно-учительської школи, у зв’язку з чим йому було присвоєно звання вчителя церковно-приходської школи. Будучи призваним перед початком війни 1914-го року до царського війська він у 287-му Жмеринському полку видав себе за дяка та відправляв службу у полковій церкві.

      Після початку імперіалістичної війни Артем воював на румунському фронті, де став повним георгіївським кавалером і отримав офіцерський чин прапорщика. Демобілізувавшись у 1917-му році, Артем повернувся до мирного життя і вчителював деякий час на Гайсинщині. Однак, вже в кінці 1918-го року він, відгукнувшись на заклики Ананія Волинця, в листопаді того ж року вступає до його загону, а дев’ятнадцятого лютого 1919-го року стає сотником четвертої сотні 61-го полку 19-ї дивізії Армії УНР [1]. Першим командиром цього полку, що був створений 25-го січня 1919-го року на базі куреня імені Симона Петлюри, був призначений підполковник Волинець. В подальшому Артем Онищук отримав чин курінного армії УНР (приблизно відповідає посаді командира батальйону сучасної армії).

      Але знову повернемось до подій сьомого грудня 1920-го року, коли колона загону вирушила у свій рейд. Маршрут об’єднаного загону був прокладений отаманами в основному через ліси Гайсинщини розпочинаючи від села Шура-Бондурівська. Пройшовши через села Верхівку, Василівку, В’язовицю, колона загону, під вечір наступного дня восьмого грудня, вийшла з лісового масиву біля

Скачать книгу