Царівна (збірник) - Ольга Кобилянська

Скачать книгу

і я покорюсь їй. Я лише спитаюся: чи має він свідків на це, як мені дід його передавав гроші? Які гроші? Скільки їх було? І що він, дід його, справді передавав мені їх? І під якою умовою? Врешті, кілька разів казав я йому, що та дрібниця, яка осталась йому по дідові, лежить ось тут у домі, що не пропаде! Досі він і не питався про те докладно, що, властиво, осталось йому від його родини, аж тепер нараз! Я бачу за тим щось інше, – казав дальше. – То пахне чимось іншим; пахне вже юридичними штучками, яких не видумала його голова. Але нехай! Вже який я собі й є незначний і простий чоловік, але останнього кусника хліба не зречуся через нього! В мене є і своя дитина! Нині-завтра я замкну очі, і хто тоді стане про неї дбати? Мені би вже й не ходило о тих бідолашних кілька ринських, але мені ходить о те, щоб його чортівську зухвалість зломити. Зі своєю загорілістю він заженеться в нещастя. Він слухає модних принципів, а знаєте, пане професоре, душу тих принципів? Вона ось в тих немногих словах: «Що твоє, то й моє, але що моє, то не твоє!» Зрозуміли, куди стежка в горох? Але найно, – шепотів злобно, – я заграю йому іншої пісеньки! Заграю її лише най ще трошки зажде! Я лагідний, доки лагідний, але як раз страчу терпеливість, тоді не ручу за себе!..

      І пішов. Ще дзвенить мені його масний, фарисейський голос в ушах, ще хата мов тремтить досі, як тріснув сінними дверми за собою. Як я його ненавиджу, ненавиджу, ненавиджу!.. Icyсе Христе!

      Таким самим солодким, жалісним, рівним голосом обманює він і мужиків, видирає з них гроші за найменшу провину, за дрібку сухого ломаччя або за те, як здибле кого в лісі…

      Я перешукала судорожно тремтячими пальцями всі висувки свого комоду, всі пуделка в ній. Думала найти хоч щось, на гріш подобаюче. Але я найшла лише кілька старих, продірявлених монет, які дістала раз від бабуні…

      Глуха, несказанна розпука обгорнула мене.

      Що діяти?

      Передумую раз у раз те, що почула.

      – Посилайте гроші на дорогу і пишіть, най вертає! – радив вуйко щиро.

      – І побачили б ви його, якби я післав гроші на дорогу! – сміявся надлісничий. – Поверне він сам! Лише най поживе там ще трошки, най поживе! Не знаєте? До часу збанок воду носить!..

      Я закрила очі руками, а він з'явився перед моєю душею.

      З'явився блідий, з тліючими очима, в старій одежі, голодний!

      Я зойкнула. Орядин! чи ти бачиш? Я не в силі тобі помогти! Я, царівна твоя!

      І я наче зів'яла від двох годин.

* * *

      Минають дні, минають ночі,

      Минає літо. Шелестить

      Пожовкле листя, гаснуть очі,

      Заснули думи, серце спить.

      І все заснуло, і не знаю

      Чи я живу, чи доживаю,

      Чи так по світу волочусь,

      Бо вже не плачу й не сміюсь…

Т. Шевченко

      Чи моя душа з утоми завмерла? Чи вбійча, безнадійна одностайність зробила мене байдужою? Я вже не розумію себе. Живу від рана до вечора, бо вечора діждатися треба, а ніч пересиплюю, бо за нею наступає ранок. Мені однаково, що завтра буде, а позавтра? Теж байдуже!

      Деколи

Скачать книгу