Билиці та вигадки нашого футболу - Георгій Кузьмін

Скачать книгу

всього один гол, принісши клубу вагомий залік. А в знаменитому матчі з «Райкомводом», дивитися на який прийшов увесь Поділ, 18-річний Антон Ідзковський парирував пенальті при рахунку 1:0 на користь своєї команди за дві хвилини до фінального свистка. Звичайно, в центрі уваги київської торсиди був турнір не четвертих, а перших клубних команд. Але в головному чемпіонаті «Радробітники», на жаль, не вели перед. І вже весною 1926 року чоловік в канотьє довіряє Ідзковському місце голкіпера № 1.

      Антон (тут Кассиль явно запозичив ім'я) виявився гідним запаморочливої кар'єри. Закоханий у футбол до самозабуття, він змалку привчив себе до жорстокої самодисципліни. Маючи середні фізичні дані, він розробив для себе спеціальні вправи, що розвивають швидкість реакції, спритність, гнучкість, силу. Кидав тенісний м'яч у кам'яну стіну і ловив. Бив у стіну ногою справжній футбольний м'яч і ловив. Навіть у години дозвілля в полі, в лісі, на пляжі ловив комарів, мух, метеликів, усе, що пролітало поряд. Знав ігрові звички всіх київських форвардів. Аналізував, шукав протиприйоми. Пристрасть до куріння, спиртного і марнування часу в розвеселих компаніях проминула Ідзковського в отроцтві, що дозволило йому стати найбільш «режимистим» гравцем у місті, вельми щедрому на розваги.

      За аскетизмом з Антоном Леонардовичем витримував порівняння хіба що Володимир Макарович Галета. Невипадково обидва прожили велике повнокровне життя. Але якщо Галета із власної волі не дійшов до «Динамо» і, рано розпрощавшись з футболом, був тільки свідком повної драматизму 55-річної історії всесоюзних чемпіонатів, то Ідзковський в різних іпостасях – гравця, тренера, функціонера – став активним її учасником. І тут він ніколи не забував про величезну роль у своїй долі, як і долі однолітків, що знайшли своє покликання в грі з м'ячем, людини в канотьє – свого вчителя Михайла Давидовича Товаровського.

      Ще не стихли залпи війни, а воротар ІДЗКОВСЬКИЙ (на знімку в стрибку відбиває м'яч) знову полонив уболівальників своєю майстерністю. Київський стадіон «Динамо». 1944 рік.

      Була, правда, у Антона Леонардовича, вихідця з поляків (до революції він носив прізвище Ідзиковський, а потім завдяки родичам з нижчого стану втратив букву «и»), серйозна щербина в біографії. Те, що Тосик під час НЕПу служив прикажчиком у магазині спорттоварів на Хрещатику, мало бентежило більшовиків. А ось чому вони закрили очі на явну неточність в автобіографії, де Антон називав себе сином кухаря – питання. Вся інтелігенція дореволюційного Києва чудово знала батька Антона – власника найбільшого в місті книжкового магазина на Хрещатику, 29 Леонарда Ідзиковського. Не могли пройти мимо цього факту і пильні чекісти дзержинської школи. Але мудро вирішили, що корисний футболіст і один із співорганізаторів київського «Динамо» куди краще виглядатиме в образі сина кухаря…

      Знайомий нам уже по «Залдору» Мишко Студент став першим і вельми успішним тренером київського «Динамо», крупним ученим, автором підручників

Скачать книгу