LITMIR.BIZ

Скачать книгу

в окулярах. А до чого ввічлива!

* * *

      Опинившись у кімнаті, Катя побачила відразу обох розшукуваних нею товаришок по нещастю.

      Одна з них, руда, сиділа на стільці біля підвіконня, де стояло обведене скупою металевою рамою кругле дзеркало. Друга, із скуйовдженими білими косами, височіла над нею з ножицями і гребінцем у руках, а розстелені під їх ногами старі газети були обсипані іскристим рудим пухом відшматованих кучериків.

      Обличчя рудоволосої в ореолі зачіски, що вже визначилась, подивилося на Катю з непідробною тривогою.

      Круглощока фізіономія білявки з ходу набула войовничого вигляду.

      – Ну, і де ж наша книга? – задерикувато спитала вона. – Га?

      – Книга згоріла, – меркло сказала Катя.

      – Вам зле? – перелякано запитала руда.

      – Мені дуже зле, – переконано підтвердила Катерина.

      – Як це згоріла? – наплювала на її самопочуття білявка.

      – Я зараз усе розповім, – відповіла Катя голосом людини, готової визнати себе злісним ворогом народу. – Ми всі в небезпеці. І краще вже зараз триматися разом…

      Покаяння вийшло довгим і важким і закінчилося пожежею, що миттєво відкусила півповерху готелю «Андріївський», надривними сиренами пожежників і «швидкої допомоги», яка покотила з безпрізвищним Адріаном з опіком третього ступеня, і з заступником, що зовсім втратив флегматичний лоск і залишився з’ясовувати стосунки з адміністрацією готелю.

      Дівчата жадібно слухали. І по ходу історії руда, чиє не зіпсоване фарбою обличчя, осяяне зворушливими кучерями, більше не здавалося безликою білою плямою, зробившись схожим на загадковий середньовічний лик Кранаха-старшого, спалахувало все радісніше та яскравіше. Тоді як білявка хмурилась, інтенсивно чухала ніс і часто збентежено косувала на подругу. А щойно Дображанська завершила свою розповідь, раптом різко закинула руки вгору і, демонстративно впавши на коліна перед Марійкою, схопила ту за перелякані щиколотки.

      – Пробач мене, Марусю! – голосно й комічно заверещала вона. – Ти – геній! А я – дурка, пропаща! Вірю! Кожному слову вірю! – І підвівши на Катю урочистий погляд, резюмувала звитяжно-захоплено: – До біса всіх! Ми – відьми!!!

* * *

      – Ти розумієш, – збуджено промовляла Дарина, сидячи на задньому сидінні таксі й не звертаючи уваги на іронічну потилицю водія, що з самого початку прислухався до розмови «дурних бабів», – Маруся цю тему відразу розлущила. Ще вчора увечері. Ти уявляєш, яка вона розумна? А як тобі цей лист, Марійко? – затрясла вона посланням, експропрійованим у Катерини. – Є ідеї? Хто такий К. Д.? І на яку Гору він нас кличе?

      – На Лису, звичайно, – розквітла Марійка, що вперше в житті перетворилася на значущу персону. Визнавши її правоту, Чуб почала захоплено заглядати їй у рота, вдихаючи кожне слово.

      – Усе правильно, – згадала Дарина. – На Лисій Горі в місцевих відьом найголовніша тусовка.

      – Тобто – центральний офіс? – похмуро уточнила Катя.

      – Але шостого, напевно, буде бал, – романтично зітхнула Марійка. – Як у Булгакова

Скачать книгу