Професор Вільчур - Тадеуш Доленга-Мостович Зарубіжні авторські зібрання

Скачать книгу

Але як?.. Відтак, він довго не міг знайти відповіді. Якби він був у таких близьких та приязних стосунках з професором, щоб можна було дозволити собі вести відкриту й чесну розмову з ним, у нього був би певний шанс здійснити свій задум. Кольський не сумнівався в тому, що цю доброзичливу людину легко переконати. На жаль, сама справа була надто інтимна, надто особиста, щоб її можна було порушити, а крім того, наражали б Кольського на те, що Люція, дізнавшись про несвоєчасне втручання, взагалі розірве з ним усякі стосунки.

      Ні, це не підходило.

      Відкритим залишалося ще одне питання. Усі в клініці усвідомлювали, що незабаром, через рік, може, через півроку, професор Вільчур під тиском громадськості відмовиться й піде з клініки. Досі Кольський з сумом думав про таку можливість, але тепер це йому здавалося вкрай бажаною можливістю. Через Люцію. Щодо неї, то він був переконаний, що зможе, незважаючи на суперечку між нею та професором Добранецьким, утримати її посаду в клініці. Він знав, що Добранецький рахується з ним, з його повагою серед колег і що в перший період своєї влади не наважиться занадто радикально запроваджувати зміни, уникатиме конфліктів і намагатиметься об’єднати персонал. І тоді якось вляжеться. Зрештою, Люція як лікар має великі переваги: працьовитість, обов’язок, інтуїцію. З часом Добранецький помириться з нею…

      Ці міркування дали можливість Кольському зробити висновок, що в його власних інтересах, і перш за все в інтересах Люції, не слід нічого робити, щоб якнайдовше затримати Вільчура на посаді. Навпаки, доцільно співпрацювати з тією групою, яка працює над прискоренням його відставки. Доктор Кольський з важким серцем прийняв таке рішення, але не міг прийняти іншого.

      Люція тієї ночі також довго не могла заснути. Її обурила й засмутила розмова з Кольським, до якої він так жорстоко і непотрібно довів. Вона відчула великий жаль за відсутність делікатності. Насправді вона боялася, що їхні стосунки більше не зможуть повернутися до колишньої свободи та тієї колегіальності, яку вона так цінувала. Він нічого не здобув своєю незграбністю, а тільки все зіпсував. Люція, йдучи додому, дорікала собі за те, що надто лагідно поводилася з ним. Потрібно було чіткіше сказати, що таке ці зізнання і як вона оцінює його несвоєчасну наступальність.

      Лише у своїй кімнаті, зайнята тими думками, вона побачила троянди у вазі і подумала: «Якщо вони не від нього, то хто їх прислав?..»

      У неї було не багато знайомих, серед них же, мабуть, немає жодного, хто мав би право на щось подібне. Люція знала, що подобається іще декільком колегам і, можливо, молодому Зажецькому, але вони, безумовно, знали також, що нічого від неї не можуть очікувати.

      Тоді хто?..

      І раптом кров ударила її у голову. Божевільна, смішна, зухвала ідея! І все-таки щось їй підказувало, щось запевняло, щось утверджувало у найглибшому переконанні, що це саме він – професор Вільчур – послав ці квіти.

      Серце забилося сильніше й швидше. Вона довго вдивлялася у рожевий букет, ніби

Скачать книгу