LITMIR.BIZ

Скачать книгу

викликати бурхливе захоплення. Сам метр Копеноль аплодував їй, і навіть Клопен Труйльфу, який теж брав участь у змаганнях, – а тільки Бог знає, якого високого рівня потворності могло досягти його обличчя, – визнав себе переможеним. Ми зробимо те саме. Не будемо й намагатися відтворити в уяві читача цього чотиригранного носа, підковоподібного рота, маленького, майже прикритого рудою щетинистою бровою, лівого ока, тоді як праве зовсім зникало під величезною бородавкою, кривих, пощерблених зубів, схожих на зубастий мур фортеці, тріснуту губу, над якою стирчав, немов слонове ікло, один із зубів, роздвоєного підборіддя. Та ще важче відтворити вираз цього обличчя, якусь суміш злоби, подиву і смутку. Спробуйте-но уявити собі цей образ.

      Схвалення було одностайним. Усі кинулись до каплиці. Звідти, тріумфуючи, вивели щасливого обранця – папу блазнів. І тільки тепер подив і захоплення юрби досягли своєї вершини. Гримаса була його справжнім обличчям.

      Точніше, він увесь являв собою гримасу. Величезна голова, вкрита рудим волоссям, між плечима – здоровенний горб, другий, такий же – на грудях; ноги такі криві, що сходилися тільки в колінах, схожі на два серпи, з’єднані ручками; широкі ступні, потворні руки. І при всій цій потворності – якийсь грізний вираз сили, спритності та відваги, – дивний виняток із споконвічного правила, за яким і сила, і краса є наслідком гармонії. Ось якого папу обрали собі блазні.

      Здавалося, що це розбитий, а потім невдало зліплений велетень.

      Коли ця подоба циклопа з’явилася на порозі каплиці, нерухома, кремезна і майже однакова завширшки і завдовжки, «квадратна в своїй основі», як сказала одна велика людина, то по її напівчервоному, напівфіолетовому одягу, всіяному срібними дзвіночками, і передусім по її неперевершеній потворності юрба одразу впізнала, хто це, і в один голос закричала:

      – Та це ж Квазімодо, дзвонар! Квазімодо, горбань із Собору Паризької Богоматері! Квазімодо одноокий! Квазімодо кривоногий! Слава! Слава!

      Видно, бідолаха мав багатий набір прізвиськ.

      – Стережіться, вагітні жінки! – гукали школярі.

      – І ті, що хочуть завагітніти! – додав Жеан.

      Жінки й справді затуляли обличчя руками.

      – Ох! Огидна мавпа! – мовила одна.

      – Така ж зла, як і бридка! – додавала друга.

      – Справжнісінький чорт! – кидала третя.

      – Я, на лихо, живу біля Собору й цілісіньку ніч чую, як він тиняється по даху.

      – Разом з котами.

      – Він завжди на наших дахах.

      – І зурочує нас крізь димарі.

      – Одного вечора ця страшенна пика зазирнула до мене у вікно. Я подумала, що то якийсь чоловік. Ну й злякалася ж!

      – Я певна, що він літає на шабаш. Якось залишив мітлу в ринві на моєму даху.

      – От бридка пика!

      – От мерзенна душа!

      – Тьху!

      Чоловіки, навпаки, були в захваті й плескали в долоні.

      Квазімодо, який викликав це сум’яття, все ще стояв у дверях каплиці, нерухомий, похмурий і серйозний, дозволяючи милуватися собою.

      Один школяр, здається,

Скачать книгу