LITMIR.BIZ

Скачать книгу

сказав Гібрида і знов протягнув Цицерону флягу. Хазяїн завагався, але Гібрида потрусив нею перед обличчям Цицерона. – Ну ж бо, випий. Ненавиджу, коли хтось лишається тверезим, коли інші п’ють, – і Цицерону довелося, ховаючи своє незадоволення, зробити ще ковток. Гібрида тим часом так весело розповідав, що сталося з хлопчиком, ніби це була одна з його мисливських історій.

      – Він був родом зі Смірни. Мав чудовий слух. Я забув його ім’я. Він зазвичай співав для моїх гостей під час обіду. Одразу після сатурналій я його позичив Катіліні для обіду, – він зробив ще ковток. – Катіліна ненавидить тебе, правда?

      – Думаю, так.

      – У мене ж простіший характер. А в Катіліни – зовсім навпаки. Він – Сергій[6] до самих кісток. Він не може примиритися з тим, що його на консульських виборах обійшов кандидат незнатного походження, та ще й родом з провінції, – Гібрида скривився та похитав головою. – Після того, як ти виграв вибори, повір мені, він збожеволів. Одним словом, на тому обіді він трохи втратив над собою контроль та запропонував нам скласти священну присягу, для закріплення якої необхідна людська жертва. Він звелів покликати мого хлопчика та наказав йому починати співати. Потім зайшов йому за спину, – Гібрида обвів рукою півколо, – і бах! І все скінчено. Щонайменше, це було швидко. А що далі було, не знаю, бо поїхав.

      – Ти хочеш сказати, що хлопчика вбив Катіліна?

      – Він розкроїв йому череп.

      – О боги! Римський сенатор! А хто там ще був?

      – А, ну як же… Лонгін, Цегет, Курій – звична компанія.

      – Четверо сенаторів. П’ятеро, якщо рахувати й тебе.

      – Можеш мене не рахувати. Мені й насправді було погано – бо я ж сплатив тисячі за цього хлопця.

      – І в чому він вас змусив присягнути, якщо для цього була потрібна така гидота?

      – Ми мали заприсягнутися, що вб’ємо тебе, – весело сказав консул та підняв фляжку. – Твоє здоров’я!

      І він розсміявся. Він так довго реготав, що аж розлив вино. Воно стікало по його носу та крапало на підборіддя, залишаючи плями на його тозі. Гібрида марно намагався витертися, та потім рухи його уповільнилися, рука впала на коліна – і він заснув.

      Тоді Цицерон вперше почув про змову проти себе та не знав, як на це реагувати. Чи це були просто п’яні балачки, чи все ж існувала серйозна небезпека? Коли Гібрида захропів, Цицерон кинув на нього сповнений зневаги погляд та решту подорожі провів мовчки, склавши руки на грудях і дивлячись у вікно. Гібрида ж проспав решту дороги до Риму, і сон його був настільки міцним, що коли ми дісталися його будинку, лікторам довелося винести його з екіпажу та покласти у вестибюлі… Здавалося, раби його звикли до того, що хазяїна доставляють додому в такому вигляді – коли ми від’їжджали, я побачив, як один з них поливає голову Гібриди водою.

      Коли ми повернулися додому, Квінт і Аттік уже чекали на нас. Цицерон швидко розповів їм все, про що дізнався від Гібриди. Квінт зажадав, аби всю цю історію негайно оприлюднили, та Цицерон не погодився.

      – Ну а далі що?

      – А далі нехай працює закон.

Скачать книгу