LITMIR.BIZ

Скачать книгу

нам оголений труп хлопчика.

      Наскільки я пам’ятаю, йому було близько дванадцяти років. Красиве й замирене обличчя через свою ніжність здавалося жіночним. На носі та щоках поблискували залишки золотої фарби, а вологе кудряве волосся було пов’язане червоною стрічкою. Його горло було перерізане. Труп був вздовж розрізаний, внутрішні органи вийняті. Крові не було, лише чорніла видовжена порожнеча, ніби це була випотрошена, набита річковим мулом рибина. Не знаю, як Цицерону вдалося лишитися холоднокровним, споглядаючи цю картину, та я побачив, як він із зусиллям сковтнув і продовжив огляд місця події. Зрештою він хрипло промовив:

      – Яке безчинство.

      – Але це ще не все, – сказав Октавій.

      Він присів біля трупу, підняв руками голову хлопця й повернув її ліворуч. Від рухів голови зіяючий отвір рани почав відкриватися і знов закриватися, ніби як другий рот, що намагався прошепотіти нам щось, про щось попередити. Здавалося, ніби це не справило на Октавія бодай якогось враження – він був військовим і, нема сумніву, звик бачити такі картини. Він відкинув волосся трупа, оголяючи глибоку вм’ятину одразу над правим вухом хлопчика, і ткнув туди великим пальцем.

      – Бачиш? Вочевидь, удар нанесений ззаду. Молотком, я би сказав.

      – Обличчя розмальоване. У волоссі стрічка. Удар молотком був нанесений ззаду, – повторив Цицерон, і слова його лунали все повільніше в міру того, як він усвідомлював, що це все означає. – А потім перерізали горло. І зрештою, його тіло – …випотрошили.

      – Саме так, – сказав Октавій. – З усього видно, вбивці хотіли дослідити його нутрощі. Це – жертвоприношення, людське жертвоприношення.

      Від таких слів, промовлених у цьому холодному й темному місці, на голові в мене волосся стало дибки, і я відчув поруч з собою присутність Зла – майже відчутного на дотик і потужного, наче блискавка.

      – А ти знаєш в місті якісь культи, які займаються такою гидотою?

      – Жодного. Звісно ж, в місті є галли – подейкують, що вони таке роблять. Та їх зараз тут небагато, а ті, що є, – поводяться цілком пристойно.

      – А жертва хто? Хтось заявляв про зникнення?

      – Це одна з причин, чому я тебе викликав, – сказав Октавій і перевернув тіло на живіт. – От бачиш, прямо над куприком маленьке татуювання – набиті ініціали власника. Ті, хто виловив тіло, не звернули, вочевидь, уваги. «С. Ant. М. f. С. n.» – Гай Антоній, син Марка, онук Гая. Тобі добре відома ця сім’я. Він був рабом твого колеги, консула Антонія Гібриди.

      Октавій підвівся та витер руки о парусину, потім недбало накрив тканиною тіло і спитав:

      – Що ти збираєшся робити?

      Цицерон, ніби зачарований, вперився поглядом у скорбний згорток на підлозі.

      – Хто ще про це знає?

      – Ніхто.

      – Гібрида?

      – Ні.

      – А натовп там надворі?

      – Там лише ходять чутки, що сталося ніби якесь ритуальне вбивство. Ти, як ніхто, знаєш, що таке натовп. Кажуть, що це погане знамення напередодні

Скачать книгу