LITMIR.BIZ

Скачать книгу

задоволений тим, що його сподівання справдилося, удавав, ніби нічого не помічає. Коли чаша з вином дійшла до принца, він, вдаючи розгубленого, став відмовлятися: «О ні, вже досить… Я давно пішов би, якби не давала мені спокою одна думка…

      Споріднена із Вами[97]

      Квітка так мене зачарувала,

      Що я готовий кинутися

      У морську безодню[98],

      Знеславивши своє ім’я…»

      Сказавши це, він простягнув Великому міністру чашу разом з гілкою гліцинії. А той, усміхнувшись, відповів:

      «Поки не вирішите,

      Кидатися чи ні в безодню,

      У нашому саду

      Побудьте, щоб намилуватися

      Красою квітів весняних…»

      Піддавшись наполегливим проханням Великого міністра, принц так і не зміг піти. А ранок приніс з собою ще цікавіші розваги.

      Саме того дня імператриця Акіконому[99] збиралася розпочати читання священної сутри Дайханнякьо, тому багато хто з гостей так і залишився в будинку Великого міністра, де в окремих покоях вони могли переодягтися у парадне вбрання. А ті, кому щось перешкодило взяти участь у читанні, роз’їхалися по домівках. Опівдні гості зібралися в покоях Імператриці. Товариство, починаючи з Великого міністра, зайняло свої місця. Сьогодні сюди прибули всі придворні з високими рангами – не нижчими від п’ятого. Відправа була велична й урочиста, адже в ній взяв участь сам Великий міністр. Пані Мурасакі з Весняних покоїв прислала квіти для образу Будди, які принесли восьмеро вродливих дівчаток у подобі птахів і метеликів. «Птахи» несли цвіт вишні в срібних вазах, а «метелики» – цвіт ямабукі в золотих. Суцвіття квітів були начебто звичайними, але здавалися неймовірно пишними і яскравими.

      Як тільки човен з дівчатками, обігнувши пагорб у південній частині ставка, виплив у сад Імператриці, налетів вітерець, і в повітрі закружляли пелюстки вишні. Яка це була дивовижа, коли чарівні постаті дівчаток, раптом виринувши з імли, з’явилися на тлі блакитного неба! Відмовившись від учорашнього навісу, музикантів розмістили на пов’язаній з головними покоями галереї, поставивши для них розкладні стільці. Підійшовши до сходів, дівчатка віддають квіти носіям кадила, які ставлять їх поруч із глеками для священної води. А Юґірі з дому Великого міністра передає Імператриці від пані Мурасакі листа із словами:

      «Навіть на метеликів,

      Що пурхають у саду над квітами,

      Напевне, поглядає косо

      З-під трави цвіркун сосновий,

      Який про осінь мріє…»

      Імператриця подивилася на цей лист, усміхаючись: «От і відповідь прийшла на «жменьку листя багряного»…» [100]А її служниці, що вчора побували у весняному саду і сп’яніли від краси квітів, не могли приховати захоплення: «Справді, немає нічого кращого, ніж весняні барви…»

      Радісний солов’їний спів разом з дзвінкими звуками «Танцю птахів»[101] лунав навколо і навіть качки на ставку

Скачать книгу