ТОП просматриваемых книг сайта:
Довбуш. Гнат Хоткевич
Читать онлайн.Название Довбуш
Год выпуска 0
isbn 978-966-03-4983-4
Автор произведения Гнат Хоткевич
– То кажеш, ґаздо, – перепрошую, що не знаю, як величати, – кажеш, пани обсіли?
– А обсіли, най би їх так франця та короста обсіла, єк вони нас обсіли…
– Але ж бо це явище світового характеру. Це не в нашій одній країні, а майже в усьому світі в тих чи інших формах.
– Я за цалий світ не знаю, лиш знаю, шо тої мерзи у нас тут, у горах, давніше не було. Гідо[23] мій, ніби гєдів гєдя,[24] тот ми вповідав, шо не було панів у нас та й не цулували-сми у руку жєдної лєнки. То так тра мудрувати, аби тоти часи назад сі повернули та й аби гори очістити, ади.
– А як же ти би їх очистив?
Кралевич не помічав, що бесіда набирає небезпечного характеру, що тут може бути поліція – оті пушкарі. Не помічав, яка тривога почала малюватися на обличчях і поглядах людей. І того не помітив, що вже один-два, які крайні, потиху відповзли й утекли, а решта сиділа, мов на голках, поглядаючи, чи не втекти й собі, але так, щоб не показатися боягузом.
– То як же ти думав би гори очистити?
– Єк?… Вже бих знав єк… Коли лиш бартку мав у руках.
– Преці маєш бартку, – чому ж гори досі не чисті?
– Не прийшов ішє чєс…
– І не прийде, ґаздо. Жодне повстання нам не поможе. Нам поможе освіта, конституція – от куди треба направити сили. А проти бартки вони зуміють поставити бартку, а то й десять.
– Лиш не у нас у горах. На долах оден вартуєт, як оден, а то й ніц не вартуєт. А у нас оден може вартувати за десіт, за дваціт люда. Шліт на мене дваціт люда у горах! Перестрілєю усіх, єк кутюг!
І ця фраза супроводилася таким широким викликаючим жестом, що Кралевич мимоволі залюбувався. От де справжній народний вождь! От за оцим підуть.
– І все ж, ґаздо славний, жодні повстання, особливо жа-керії, в історії не вдавалися. Їм завжди бракує організованості. Один хоче так, другий хоче інакше.
– У мене би так не було. Маєш робити, що я звелю. А не хочеш – на всі штири вітри, п'єтий шум.
– О! Та се ти про ватагу опришків говориш?
– А хуч би й так! – і знову широкий певний жест.
– Оле… Змовчєли-бисьте краще… Таже пушкарі тут… усяке…
– Шо я пушкарів си бою?
– Та й єгомость…
Кралевича се зачепило. Як? То вже його вважають нарівні з пушкарями, за здібного на донос? І з обуренням сказав:
– Ґазди!.. То ви думаєте, що священик і пушкар – одно? Погано ж ви знаєте нас, священиків. Чи я би на вашого товариша доносив? Чи я би став на панського приспішника?… Я до вас усією душею, а ви…
Не виходило в Кралевича. Він і сам чув, що говорить не такі слова, що його мова не переконує, а ще більше лякає, але не знав інших слів. Умів так гарно говорити про високі матерії й там йому ніколи не бракувало слів, а тут от плутався…
– Мені
Гідо – дід.
Гєдя – батько.