LITMIR.BIZ

Скачать книгу

Якщо ти й досі сповідуєш свої язичницькі вірування – а я боюся, що так воно і є, – то заклинаю тебе, не лишайся рабом Віла довіку. Відцурайся від ідола Віла[121] і мерзенного змія, тікай від майбутньої покари. Стережися, чуєш! О, заради Господа милосердного! Стернуй подалі від вогненної безодні!

      У мові старого Білдада ще бриніло відлуння моряцького життя, химерно перемішане з біблійними і місцевими виразами.

      – Іди, іди, Білдаде, не збивай з пантелику нашого гарпунера, – втрутився Пелег. – 3 побожного гарпунера пуття не буде. Від цього весь його хист пропадає. А що за гарпунер без хисту? Пам'ятаєш, який то був гарпунер – молодий Нат Суейн? Такого сміливця і в Нентакеті, і у Вейньярді годі було й шукати. Та він унадився ходити на молитовні збори, і скінчилося це погано. Він так трусився над своєю жалюгідною душею, що став триматися від китів подалі, аби вони не зачепили хвостом його вельбот і не послали його до дідька в пекло.

      – Пелегу, Пелегу, – мовив Білдад, звівши очі й руки до неба. – Ти ж і сам, як я, не раз дивився у вічі небезпеці. Ти знаєш, Пелегу, що таке – страх смерті. Тож як ти можеш правити такі негідні балачки? Не зводь на себе наклеп, скажи відверто, Пелегу, хіба тоді, біля берегів Японії, коли оцей «Пеквод» утратив у тайфуні всі три свої щогли, – пам'ятаєш, ти тоді плавав помічником в Ахаба? – хіба ти тоді не думав про смерть і кару Божу?

      – Послухайте лишень його! – скрикнув Пелег і заходив по тісній каюті, заклавши руки до кишень. – Усі чули, а чи ні? Подумати тільки! Адже корабель щохвилі міг піти на дно! Ти згадав тоді про смерть та кару Божу? Коли всі три щогли з диявольським гуркотом калатали в борт і хвилі мчали над нами і з корми, і з носа! І в таку мить думати про смерть та Божу кару? Ні, у нас не було часу думати про смерть! Життя – ось про що ми думали з капітаном Ахабом! Як врятувати команду, як поставити нові щогли, як дістатися до найближчого порту – ось що було на думці.

      Білдад промовчав; він застебнув сюртук на всі ґудзики і гордо рушив на палубу, а ми пішли слідом за ним. Тут він зупинився і почав спокійно стежити за роботою вітрильних майстрів, які на шкафуті лагодили грот-марсель. Час від часу він нахилявся і підбирав обрізок парусини чи просмоленої мотузки, щоб вони, боронь Боже, не пропали даремно.

      Розділ 19

      Пророк

      – Друзі, ви найнялися на цей корабель?

      Ми з Квіквегом щойно покинули «Пеквод» і повільно йшли по пристані, кожен думаючи про своє, коли якийсь незнайомий звернувся до нас із цими словами, заступивши нам дорогу і тицяючи своїм гладким вказівним пальцем у бік корпусу тепер уже нашого корабля. Цей чоловік був удягнений у старезний вицвілий бушлат і залатані штани, а його шию прикрашав клапоть чорної хустки. Віспа протекла по його обличчю у всіх можливих напрямах, і тепер воно нагадувало звивисте русло висохлої річки.

      – Ви найнялися туди? – повторив він своє запитання.

      – Певне, ви маєте на увазі корабель «Пеквод»? – перепитав я, намагаючись виграти трохи часу, щоб

Скачать книгу