Скачать книгу
Огоновського». Мабуть, у цьому присуді забагато полемічного запалу, але в одному Білик не помилявся: Мирний мав ґрунтовні знання і вмів мислити оригінально та глибоко. Зокрема, уже під час навчання в «Гадяч-університеті» він читав твори Шевченка, Котляревського, Квітки-Основ'яненка, Марка Вовчка, Гоголя, Тургенева, Толстого, Островського, а також газети й журнали, які міг знайти в заснованій 1861 р. гадяцькій громадській бібліотеці: «Основа», «Современник», «Русский вестник», «Отечественные записки», «Русское слово», «Московские ведомости», «Русский художественный листок», «Драматический сборник» тощо. Під час навчання в училищі Панас Мирний (про це сказано в написаній наприкінці 1860-х pp. поезії «Не раз я сам себе питав…») починає і сам складати вірші. Судячи з того, що перший відомий вірш Мирного «Писал в суде я, все писал…», датований 22 січня 1864 p., написано по-російському, його шкільні віршовані спроби були російськомовні. З плином часу Мирний забув про них. Принаймні вже в літньому віці письменник відносив початок своєї літературної праці до 1863 р. Саме так він казав друзям та колегам у 1913 р. під час святкування п'ятдесятилітнього ювілею своєї службової діяльності, яку розпочав 28 жовтня (8 листопада) 1863 p., ставши «канцелярським служителем» у Гадяцькому повітовому суді. Звісно, юнак, так само, як і його старший брат, залюбки навчався б у гімназії, але коштів на продовження синами освіти в батька не було. Крім того, Яків Григорович Рудченко, як і батько героя оповідання «П'яниця», «викохавшись у чиновних звичаях, нічого кращого не бажав у світі, як бачити своїх дітей такими ж чиновниками, як і він сам…». Відтоді чиновницька служба Мирного буде тривати аж до самісінької смерті – 57 років. І стільки ж – щоправда, з чималими перервами – триватиме його літературна творчість.
Панас Мирний почав займатися літературою за вікопомного часу «великих реформ» у Російській імперії, тієї нетривалої «весни» початку 1860-х pp., позначеної не лише ліквідацією кріпосного рабства – подією, яка круто змінила долі мільйонів людей, але й істотною лібералізацією життя взагалі. На українському ґрунті ця лібералізація мала яскравий національний колорит, особливо характерний для «громадівського» руху. «Під подихом визвольничих ідей» проходило і формування Мирного-письменника. З огляду на те, що він іще в юності звик по-народницькому сприймати Україну передовсім як «селянський край», емансипація селянства в його пізнішій творчості, за словами Єфремова, «стала взагалі за вихідний пункт усього світогляду, за масштаб, яким він міряв і який прикладав до оцінки взагалі громадського життя на Україні». Зрештою, така риса характерна для українських письменників-народників. Наприклад, Микола Петров мав підстави стверджувати, що центром, довкола якого обертається вся творчість Нечуя-Левицького, є український народ до емансипації та після неї. Але якщо інші письменники (як не брати до уваги кількох образків Олександра Кониського, таких, як «В день святої волі») у своїх творах майже не звертали уваги на сам момент приходу «волі», то
Скачать книгу
