Загублена історія втраченої держави - Данило Яневський

Скачать книгу

процес має поліфакторний характер, його розвиток зумовлений взаємодією чинників, які творять багатовимірність історії»[63], а в самій історії «діють три основні групи чинників: народ, територія і культура, що свідчить про поліфакторність історії». При цьому він вбачав «основу історії народу в традиціях та культурі, які акумулюють в собі основні вартості»[64], а саму культуру – «одним з найбільш стабільних чинників історичного прогресу». Із таких аксіоматичних тверджень цілком логічно випливав наступний висновок: основними завданнями національного руху повинні бути формування національної свідомості; поширення видавничої справи; засвоєння мови; створення національної школи; поширення освіти; розвиток літератури та літературного процесу.[65]

      М. Грушевський.

      Оскільки, на думку Грушевського, «історія подібна до незрівнянної епопеї, якою є похід людства до щастя і правди», то саме сучасна йому доба повинна була «ґрунтуватись на свідомості своєї солідарності з іншими, на подоланні індивідуалістичних тенденцій, адже солідарність є умовою успішного розвитку і прогресу як окремого народу, так і людства загалом». Саме «реалізація в суспільстві солідарних почуттів», вважав голова УЦР, є «шлях до правди, добра, щастя». Таким чином, підсумовував учений, основними тенденціями суспільного розвитку «є тенденції солідаризму та індивідуалізму».[66]

      У контексті даного дослідження слід відзначити, що, згідно із сучасними поглядами, солідаризм, як політична теорія[67], спрямований на обґрунтування необхідності виживання та збереження основного ядра соціуму. При цьому ступінь його жорсткості безпосередньо залежить як від глибини кризи, яку переживає соціум, так і від рівня зовнішніх загроз. Обов’язок подолання кризи та протидії зовнішнім загрозам при цьому покладається на еліти, яким надаються відповідні права за одночасного обмеження преференцій та збільшення обсягу соціальних завдань і навантажень. Опорою еліт при виконанні цих завдань повинні стати периферійні та маргінальні групи – в обмін на певні соціальні гарантії та пільги за одночасного скорочення їх соціально-економічних обов’язків. У цьому сенсі неодмінною передумовою успішної імплементації солідарних ідеалів у поточну політичну практику є викоренення зневаги до солідарних стереотипів поведінки на всіх щаблях суспільної ієрархії – аж до застосування засобів індивідуального та масового терору.

      Власне цим вичерпуються сучасні знання про політичні уявлення та візії М. Грушевського.

      В. Винниченко

      За походженням – селянин. Випускник гімназії (екстерн), виключений з юридичного факультету Університету Св. Володимира. 37 років.

      «Державотворча» діяльність цього стовпа «Української революції» – на відміну від М. Грушевського – досить добре описана сучасними науковцями, хоча, на жаль, навіть серйозні дослідники, як, наприклад, Л. Лозинська[68], не уникли

Скачать книгу

<p>63</p>

Будз В.П. Філософія історії Михайла Грушевського: Дис… канд. філос. наук: Львівський національний унт ім. Івана Франка. – Львів, 2001. – 20 с – С. 10.

<p>64</p>

Там само. – С. 11, 16.

<p>65</p>

Валіон О.М. Роль М. Грушевського у національно-культурному відродженні… – С. 15.

<p>66</p>

Будз В.П. Філософія історії Михайла Грушевського… – С. 11, 12, 13, 15, 16.

<p>67</p>

Теоретичні засади солідаризму в різні роки та в різних країнах розроблялися і втілювалися в життя такими діячами, як, наприклад, А. Мельник, М. Сціборський, Й. Сталін та ін.

<p>68</p>

Лозинська Л.О. Державотворча діяльність В.К. Винниченка (березень 1917 – вересень 1920). – Дис… канд. іст. наук: Київський національний унт імені Тараса Шевченка. – К., 1996. – 26 с