LITMIR.BIZ

      Смеркалося. Із Лисянки

      Кругом засвітило:

      Ото Ґонта з Залізняком

      Люльки закурили.

      Страшно, страшно закурили!

      І в пеклі не вміють

      Отак курить. Гнилий Тікич

      Кров'ю червоніє

      Шляхетською, жидівською;

      А над ним палають

      І хатина, і будинок;

      Мов доля карає

      Вельможного й неможного.

      А серед базару

      Стоїть Ґонта з Залізняком,

      Кричать: «Ляхам кари!

      Кари ляхам, щоб каялись!»

      І діти карають.

      Стогнуть, плачуть; один просить,

      Другий проклинає;

      Той молиться, сповідає

      Гріхи перед братом,

      Уже вбитим. Не милують,

      Карають, завзяті.

      Як смерть люта, не вважають

      На літа, на вроду

      Шляхтяночки й жидівочки.

      Тече кров у воду.

      Ні каліка, ані старий,

      Ні мала дитина

      Не остались, – не вблагали

      Лихої години.

      Всі полягли, всі покотом;

      Ні душі живої

      Шляхетської й жидівської.

      А пожар удвоє

      Розгорівся, розпалався

      До самої хмари.

      А Галайда, знай, гукає:

      «Кари ляхам, кари!»

      Мов скажений, мертвих ріже,

      Мертвих віша, палить.

      «Дайте ляха, дайте жида!

      Мало мені, мало!

      Дайте ляха, дайте крові

      Наточить з поганих!

      Крові море… мало моря…

      Оксано! Оксано!

      Де ти?» – крикне й сховається

      В полум'ї, в пожарі.

      А тим часом гайдамаки

      Столи вздовж базару

      Поставили, несуть страву,

      Де що запопали,

      Щоб засвітла повечерять.

      «Гуляй!» – загукали.

      Вечеряють, а кругом їх

      Пекло червоніє.

      У полум'ї, повішані

      На кроквах, чорніють

      Панські трупи.

      Горять крокви

      І падають з ними.

      «Пийте, діти! пийте, лийте!

      З панами такими,

      Може, ще раз зустрінемось,

      Ще раз погуляєм.

      І поставець одним духом

      Залізняк черкає.

      За прокляті ваші трупи,

      За душі прокляті

      Ще раз вип'ю! Пийте, діти!

      Вип'єм, Ґонто, брате!

      Вип'єм, друже, погуляєм

      Укупочці, в парі.

      А де ж Волох? заспівай лиш

      Нам, старий кобзарю!

      Не про дідів, бо незгірше

      Й ми ляхів караєм;

      Не про лихо; бо ми його

      Не знали й не знаєм.

      Веселої утни, старче,

      Щоб земля ломилась,

      Про вдовицю-молодицю,

      Як вона журилась».