Магам можна все - Марина и Сергей Дяченко

Скачать книгу

або агресії. Напевно, в цю мить він більше ніж завжди був хірургом, хірургом до самих кісток.

      Білі Шорти ще довго лаялись і бризкали слиною, а Юля, мертвою хваткою вчепившись у Стаса і в притихлого Аліка, гордо ступала алеєю вниз. На них поглядали радше зацікавлено, ніж схвально; навколо Білих Шортів та його подруги утворився порожній простір – карантин.

      І вже біля хвіртки їх наздогнала та сама незнайома жінка.

(кінець цитати)

      Розділ другий

      Цікава геральдика:

      Глиняний бовван на чорному тлі

      Я не був у клубі років п’ять, не менше. І приблизно стільки ж не був у місті; метушня завжди діяла на мене гнітюче. Ось і тепер – просто за міською брамою в мене почала боліти голова.

      Клуб розташовувався в самому центрі, трохи вище за ринкову площу, навпроти палацу для публічних розваг. Вхід до будівлі клубу прикрашали два бронзові грифони – і якщо один напівлежав, поклавши голову на кігтисту лапу, то другий розгорнув крила й роззявив рота, готуючись атакувати. Сходинки ґанку були положисті, рожевого мармуру. Двері погодились відчинитися тільки після значного з мого боку зусилля; я ступив усередину – праворуч виявилося дзеркало, і на секунду я побачив своє відбиття: чорний плащ до підлоги, чорний капелюх, розшитий зірками, усе відповідно до протоколу. Різні очі – праве синє, ліве жовте. Вторинна ознака вродженого мага проявилася в моєму випадку вже надто яскраво – у батька, приміром, обидва ока були голубі, відмінність полягала у відтінку.

      – Як ся має ваша сова?

      Я розвернувся.

      Старигань був сивий, мов зріла кульбабка. Праве око каре, ліве – каре з прозеленню; обидва гляділи з професійною доброзичливістю:

      – Молодий пан – член клубу чи тільки бажає вступити?

      Я зняв із шиї шкіряну торбинку для документів. Витягнув членський квиток, поводив перед носом дідка:

      – Сова почувається добре. Моє ім’я Хорт зі Табор, я хотів…

      – Як плине час, – сказав дідок, й обидва його ока застелило легким серпанком. – Я, вельмишановний пане, пам’ятаю, як радів ваш батько вашій щасливій появі на світ… А ваша бідолашна матінка! Після стількох утрат, у такому зрілому віці – нарешті вдалі пологи…

      Я насупився. Не люблю, коли сторонні виявляються посвяченими в інтимні таємниці нашої родини. Тим більше не люблю, коли про ці таємниці патякають.

      – Скільки вам? – спитав дідок з чарівною усмішкою. – Двадцять п’ять?

      – Дозвольте мені пройти до правління, – сказав я крижаним тоном.

      На полірованій стійці гардероба застиглою калюжкою лежав пташиний послід. Судячи з екскрементів, здоров’я сови, що залишила їх, було в повному порядку.

* * *

      Востаннє я платив внесок двадцять п’ять місяців тому; тепер мій борг улігся золотою гіркою на чорному оксамиті столу. Пан голова правління кивнув панові касиру – мої грошенята перемістилися зі столу в мішечок, а потім у сейф.

      – Отже, пане зі Таборе, ви отримуєте у свою волю Кореневе Заклинання – з умовою, що його

Скачать книгу