Нічний молочник - Андрей Курков Зібрання творів Андрія Куркова

Скачать книгу

ні на будь-якому іншому летовищі не бувала.

      Вийшовши на поріг, він сонним поглядом витріщився на візитерів і відразу їх упізнав – то були вантажники Борис і Женя з багажного відділення. Ті самі, що вламали його «не помітити» чорну пластикову валізку, яка викликала таку цікавість у його вівчарки Шаміля.

      – Ми привезли! – Борис кивнув у бік коричневого «Фольксвагена-Пасата», що стояв за парканом.

      – Подивилися б самі, – втомлено видихнув Діма.

      – Ні, – заперечливо крутнув головою Борис. – Ми без тебе відчиняти не будемо. Все має бути по-чесному. Разом відчинили, разом поділили й забули про все. Зрозуміло?

      Діма кивнув.

      – Давай у твоєму гаражі, – запропонував Женя.

      Діма позіхнув і повернувся у коридор по ключ від гаража. Знову вийшов на поріг.

      – Сюди, тут переноска є! – гукнув їм Діма, зайшовши до гаража першим і ставши між задньою стіною і своїм стареньким БМВ.

      Увімкнув лампу.

      Вантажники обережно опустили валізу на бетонну підлогу. На ручці все ще баламкалась багажна бірка з кодом аеропорту призначення – Відень.

      – Стамеска є? – поцікавився в господаря вусань Борис.

      – Зараз глянемо! – Діма відійшов у куток, де стояла дерев’яна скринька з інструментами.

      Вийняв стамеску й молоток.

      – Шкода ламати, – зітхнув, стаючи навпочіпки.

      – Та не шкодуй. Літати з нею все одно не можна, запах лишиться, і біля неї кожен собака брехатиме!

      Діма підставив стамеску гострим краєм до кодового замка. Вдарив молотком, і замок тріснув навпіл.

      Борис і Женя всміхнулися у передчутті розкриття таємниці.

      Діма підняв накривку валізи. У ніс йому вдарив віддалено знайомий солодкавий запах.

      Згори лежала картонка, під нею – гофрований пакувальний папір, а далі – щільно поскладані однакові пуделка, кожне розміром із сигаретну пачку. Одна з коробочок виявилася підмоченою. Діма її розкрив. Обережно видобув з неї розбиту ампулу. Опустив її собі під ноги і тут же вийняв з пуделка ще одну, цілу, наповнену ледь каламутною рідиною. Простягнув її Борисові.

      Той підніс ампулу до лампи-переноски, глянув на світлі.

      – Без надпису! – здивувався вголос і передав своєму товаришеві.

      Женя й собі покрутив у руках ампулу, стенув плечима й повернув Борисові.

      – Хер його знає, що це таке! – замислено мовив Борис і перевів погляд з ампули на господаря гаража. – У тебе лікар знайомий є?

      Діма замислився. Фельдшер серед знайомих був, та й ветеринар так само, він якраз торік їхню кішку від запору лікував.

      – Ні, нормального лікаря немає, – відповів він.

      Боря обережно відламав кінчик ампули й підніс її до носа. Принюхався.

      – На валер’янку схоже, – сказав він.

      – Зараз перевіримо! – Діма пішов до будинку й повернувся з котом Муриком у руках. Опустив його на підлогу біля валізи й поставив перед ним тарілку з закам’янілим шматочком сала. Далі щиглем шпурнув сало у ближній кут гаража,

Скачать книгу