LITMIR.BIZ

      Цей караван життя – предивна річ:

      Так мало у ньому щасливих стріч!

      Ей, чашнику, про судний день не думай!

      Лий, лий вино, бо пропадає ніч!

      Весь вік про гурій пишновидих снитиму,

      Щодня вино – лози дарунок – питиму.

      Хай Бог пошле тобі покуту, кажуть…

      Хай шле, дарма, а я своє робитиму!

      Вже сонце свій аркан метнуло ввись – і от

      У келих Кай-Хосров укинув свій клейнод.

      Пий не міркуючи, бо всіх пора світання

      Коханки голосом зове до насолод!

      Ми більш працюємо, ніж муфтій-горлодер;

      I в п’яних менше в нас у голові химер:

      Ми точим кров лози, а він людської прагне —

      Нехай же судить сам, хто гірший кровожер!

      Ці чвари, підступи, нікчемне сум’яття…

      Доволі, чашнику, недоброго пиття!

      Доволі! Хочу я, щоб вилився на землю,

      Як решта з келиха, цей залишок життя!

      Душа моя болить, я думаю про друга,

      А в друга милого на серці інша туга.

      Навіщо ж гойнії тепер шукати ліки,

      Коли вже й лікаря перемогла недуга?

      Що перед чаркою імперія Ковуса,

      Кубадів гордий трон, ясні клейноди Туса?

      Зітхання вранішнє з грудей коханця краще

      За молитви того, кого страшить спокуса.

      Прожити сімдесят – і з думки викинь! Хай

      Тобою править хміль – тут тільки п’яним рай!

      Аж поки з голови твоєї зроблять глечик,

      Ти глечика з вином із рук не випускай!

      Нас переслідує Недоля навісна.

      Присядемо ж удвох та вип’ємо вина!

      Ми добре знаємо, що на прощання й краплі

      Води звичайної нам не пошле вона.