LITMIR.BIZ

Скачать книгу

ми обов'язково виконаємо ваше прохання й відкриємо благодійний рахунок, про що всіх наших слухачів повідомимо, але це ще не все. Ви – десятитисячний слухач, який додзвонився на нашу програму «Я і моя країна», і ви виграєте тижневу подорож до будь-якого міста України. Квитки і проживання в готелі оплачує наш спонсор. Ви тільки вказуєте час.

      – От спасибо. Давай я через месяц поеду во Львов? Никогда там не был.

      – Львів, то й Львів, ваше право. Кирило з Киева вирушає до Львова, де цілий тиждень проживатиме в готелі «Жорж», у номері люкс. Кого ви візьмете з собою?

      – Натаху, конечно, кого же еще?

      – Отже, ви з Наташею мандруєте до Львова, а ми продовжуємо мандрувати Україною й чекати на ваші дзвінки, – гудки в ефірі.

      – Марку, – звукорежисер забіг до студії, – ти кажи одразу таким Кирилам, щоби не матюкалися в ефірі. Це ж узагалі, я не встигаю затирати звук.

      – Добре, добре, – Марк утомлено опустив голову і тер пальцями скроні.

      – Давай, дзвінок, – звукорежисер усівся в крісло, Марк широко розплющив очі.

      – Алло, Марк Лютий в ефірі з наступним нашем гостем, а наш гість…

      – Юля Причепа з Донецька.

      – Юля Причепа з Донецька українською мовою.

      – А якою мовою я мала б розмовляти?

      – Не знаю, просто звик, що в Донецьку переважно розмовляють російською.

      – А що, Донецьк – Росія? Хіба це не така сама Україна, як і Львів, і Чернівці, і Київ? Не треба звикати до російської мови донеччан.

      – Гаразд, Юлю, переконали. Відтепер зафарбовуємо Донецьк у жовто-блакитні кольори. Ви студентка?

      – Так.

      – І що ж ви нам розповісте?

      – Я вчора вперше переспала з мужиком, у нього на квартирі. Дуже гидко. Нема про що згадувати. Власне, я тому й подзвонила. Просто сказати про це.

      – Скільки вам років?

      – Яка різниця? Бувай, Марку. Я думала, що трахатися – це приємно, – вона кинула слухавку.

      Марк кинув навушники на стіл і довго тер пальцями очі.

      Потім подивився на Степана і махнув рукою – це означало, що він не піде пити чай з усіма, а поїде у справах, щоб повернутися о шостій і продовжити радіотрафік.

      – Марку, ти чуєш? Почекай. – Степан узяв його за руку.

      – Що, Стьопо? Недовго давай: я поспішаю.

      – Коротше, мужик якийсь телефонував, він казав, що ти вчора в клубі якусь дівчину зачепив, так вона його кохана, і він тепер тебе хоче вичислити.

      – Ну, – Марк надягав куртку.

      – Так ти обережно там, дивись не ходи сам пізно. Може, з ним поговорити, з мужиком? Хлопців покличемо.

      – Це мої проблеми, Стьопо. Він на АОН телефонував?

      – Так.

      – Номер дай.

      – Марку, не треба.

      – Номер дай, кажу.

      – Зараз, – Степан порився в кишенях, витягнув папірець. – Пишеш?

      – Ну, – дістав мобільний.

      – 80674262438. Тільки ти подумай.

      – Не кисни, Стьопо, бувай. – Марк вийшов і міцно причинив двері.

      – Що з ним? – Маша, ведуча, вийшла з кімнати.

      – У нього мама хвора і ще якісь

Скачать книгу