Буйний День - Джек Лондон Зарубіжні авторські зібрання

Скачать книгу

до червоного розжарена, і розмовляв із молодою чорноокою жінкою, ставною й гожою з лиця. Від Джуно до Форту Юкону всі знали її під прізвиськом «Діва». За одним столом троє грало в покер, але на дрібні марки й без ніякого захоплення, бо не було глядачів. Крізь відчинені двері в задній стіні видко було, як у прибічній кімнаті три пари мляво танцюють під фортеп’яно та скрипку.

      Проте Серкл-Сіті не був порожній та й грошей у ньому не бракувало. Як звичайно, там зібралися шукачі золота з Лосячого ручаю та з інших розсипищ. Літнє промивання дало людям чимало, і гамани в них повні були золотого піску та самородків. Клондайку тоді ще не було відкрито, і на Юконі нікому й на думку не спадало, що можна глибше копати та відігрівати мерзлий ґрунт вогнищами. Тому взимку роботи не було, й довгої полярної ночі люди ниділи мов у сплячці по таких таборах, як Серкл-Сіті. Час їм стягався дуже поволі й нудно. Гамани розпирало золото, а єдину розвагу можна було знайти тільки по шинках. І все-таки в «Тіволі» цього разу було не людно. Діва, стоячи під грубою, позіхнула на ввесь рот.

      – Як тут не розворушиться – піду спати, – сказала вона, звертаючись до Чарлі Бейтса. – Що там скоїлось у таборі? Повимерли, чи що?

      Бейте полінувався навіть відповісти і понуро крутив собі далі цигарку. Ден Макдональд, власник «Тіволі» та всіх його ігор, один із перших шинкарів на горішньому Юконі, теж понуро перейшов кімнату й зупинився біля грубки.

      – Помер хто, чи що? – спитала його Діва.

      – Та начебто, – відповів шинкар.

      – То, либонь, усі вони там перемерли, – зробила висновок Діва й ще раз усмак позіхнула.

      Макдональд осміхнувся й кивнув головою. Він уже намірився був щось сказати, коли враз надвірні двері розчинилися навстіж і до хати вступив якийсь чоловік. Морозяне повітря, що повалило за ним, від тепла взялося парою; вона обгорнула його до колін, постелилася підлогою й розтанула біля грубки. Знявши з кілка віник, він пообмітав сніг із мокасинів та довгих вовняних панчіх. Прибулець здавався б високою людиною, якби йому назустріч не вийшов і не взяв його за руку височенний франко-канадець.

      – Здоров був, Буйний Дню! – привітав вія прибульця. – Далебі, радий тебе бачити!

      – Здоров, Луї, коли це вас сюди занесло? Ходімо, вип’ємо та розкажеш мені все про Костяну річку. А, бодай вам, ну, здоров, здоров ще раз. А де ж твій товариш? Чом я його не бачу?

      Від прилавка підійшов ще один здоровило і стиснув прибульцеві руку.

      Олаф Гендерсон і француз Луї, що працювали вдвох на Костяній річці, були найдебеліші на весь край чоловіки, і новий гість, хоча тільки на півголови нижчий, здавався проти них недоростком.

      – Здоров, Олафе! – сказав новий гість, що його названо Буйним Днем. – Тебе мені й треба, чуєш? Завтра мій день народження, і я думаю вас усіх повкладати! Чуєте? І тебе, Луї, теж не мину! У свій день народження я можу всіх вас поваляти! Чуєте? Ходім, Олафе, вип’ємо та й побалакаємо.

      Від нового гостя в шинку неначе теплом війнуло.

      – А, Буйний День! – скрикнула Діва, пізнавши його зразу, тільки-но він уступив у кімнату.

      І похмуре Бейтсове обличчя раптом проясніло. Ден Макдональд попростував до трьох приятелів біля прилавка.

      Разом із Буйним Днем у «Тіволі» враз повеселішало. Заворушилися буфетники, задзвеніли голоси, пролунав сміх. Скрипаль, визирнувши у двері, сказав піаністові: «Це Буйний День!» – і темп вальсу пожвавішав, танцюристи, ніби запалившись загальним настроєм, закрутилися немовби справді з охотою. Усі-бо здавна знали, що коли з’являвся Буйний День, ту ж мить зникала всяка нудьга.

      Раптом обернувшись, він угледів молоду жінку, що стояла під грубкою й дивилась на нього палкими привітними очима.

      – А, здорова була, Діво! – гукнув він. – Як ся маєш, Чарлі? Та що це з вами всіма скоїлось? Чого так понадималися всі, неначе труна не коштує тільки три унції? Ходімо, вип’ємо! Та ворушіться ж, непоховані мерці! Ідіть, труїться! Геть усі! Цей вечір мій! Я п’ю й гуляю! Завтра мені тридцять. Уже старість! Це останній вибух молодості! Друзі ви мені чи ні? Ну, горніть, горніть усі сюди! Стій, Девісе! – гукнув він до чоловіка, що встав був з-за фараонного стола. – Мені хочеться поспитати щастя. Побачимо, хто з нас двох сьогодні всіх частуватиме.

      Буйний День вийняв із кишені важку торбинку із золотим піском і поклав її на карту.

      – П’ятдесят! – коротко сказав він.

      Девіс здав дві карти. Побила карта Буйного Дня. Він записав на папірці виграш, і вагар за прилавком зважив на п’ятдесят доларів піску та висипав його Буйному Дневі в торбинку.

      Вальса в прибічній кімнаті дограно, і три пари танцюристів, а за ними й музики рушили до прилавка.

      – Гей, горніть сюди! – гукнув Буйний День, угледівши їх. – Ідіть і вибирайте, чого душа бажає! Сьогодні мій вечір і така ніч, що трапляється не часто. Та йдіть же ви, сиваші та рибоїди! Кажу ж вам, це мій вечір!

      – Препаршивий вечір! – докинув Чарлі Бейте.

      – Правда твоя, синку, – весело погодився Буйний День, – вечір таки паршивий, а все ж це мій вечір! Я й сам паршивий старий

Скачать книгу