LITMIR.BIZ

      Від автора

      Після виходу в світ книжки «Чарівник країни Оз» я почав отримувати листи від дітей, які ділилися захопленими враженнями від повісті й просили «написати щось іще» про Опудала та Залізного Лісоруба. Спершу я сприймав ці невеличкі послання, попри їхню щирість та серйозність, лише як милу серцю похвалу. Та листи продовжували надходити протягом не те що багатьох місяців, а й навіть років.

      А одна маленька дівчинка – до речі, теж на ім’я Дороті – здійснила далеку подорож лише заради того, щоб зустрітися зі мною та особисто попрохати написати продовження цієї книжки, і я їй пообіцяв, що лишень отримаю від тисячі дівчаток тисячу листів, у яких вони проситимуть продовжити історію про пригоди Опудала та Залізного Лісоруба, то таку книжку напишу. Не знаю, чи то маленька Дороті була перевдягнутою феєю і змахнула чарівною паличкою, чи то причиною став успіх театральної постановки «Чарівника країни Оз», та хоч як би там було, а у цієї історії з’явилося багато нових друзів, адже давно вже на мою адресу надійшла та тисяча листів, а за ними ще й ще, й ще.

      І ось тепер, перепрошуючи за тривалу затримку, я все ж виконую свою обіцянку й знайомлю з цією книжкою.

      Тіп майструє Гарбузову Голову

      Україні Левконії, що лежить на північ від країни Оз, жив такий собі хлопець на ім’я просто Тіп. Узагалі-то це далеко не повне ім’я, бо, як стверджувала стара Момбай, повне його ім’я було Тіппетаріус; та навіщо пам’ятати повне, коли він відгукується й на Тіпа.

      Батьків своїх хлопець не пам’ятав, ще малим дитям його віддали на виховання старій Момбай, слава про яку, треба чесно визнати, була далеко не найкращою. Це тому, що левконці мали всі підстави підозрювати її у справах чаклунських і тому сторонилися її.

      Утім, чаклункою у повному сенсі вона не була, бо Добра Чаклунка, що правила цією частиною Чарівної країни, суворо-пресуворо заборонила будь-яким чаклункам навіть перебувати в її володіннях. Ось чому Тіпова опікунка, як би їй не кортіло займатися справжнім чаклунством, добре розуміла, що чаклунство тут поза законом і про більше, ніж мати славу звичайної ворожки чи хоча б знахарки, годі було й мріяти.

      У домашні обов’язки Тіпа входило носити з лісу хмиз, на якому стара розводила вогонь, щоб варити своє зілля. А ще він, звичайно, працював у полі: сапав кукурудзу та ламав качани, а ще – годував поросят; а ще – доїв чотирирогу корову, якою неабияк пишалася стара Момбай.

      Та не подумайте, ніби він тільки й знав, що працював не покладаючи рук, бо радше ставився до роботи так: що занадто, те не добре. Отож, коли його посилали до лісу, то він завжди знаходив хвильку-другу залізти на дерево та набрати пташиних яєць, чи поганяти виводок диких кроликів, чи посидіти із саморобною вудкою з саморобним гачком на березі річки. Потім похапки він набирав оберемок хмизу й волік його додому. Коли ж він мав працювати в полі, а високі стебла кукурудзи ховали його від пильного ока Момбай, Тіп частенько забавляв себе тим, що розворушував ховрашині нори або, якщо був такий настрій, лягав горілиць між рядками кукурудзи та й куняв собі там. Ось так, докладаючи певних зусиль не робити зайве, він і ріс собі і дужим, і здоровим, яким і має рости сільський хлопець.

      Незвичні здібності Момбай частенько лякали її сусідів, і через те вони ставилися до неї з пересторогою, змішаною з повагою, а щодо Тіпа, то той терпіти її не міг і цього навіть не приховував. Насправді він міг би й краще ставитись до старої, враховуючи хоча б те, що вона була, що там не кажи, його опікункою.

      У Момбай на кукурудзяних полях деінде між рядками росли гарбузи; золотисто-червоні, вони так і кидалися в очі серед зелених кукурудзяних стеблин. З року в рік їх садили і ретельно доглядали, аби підгодовувати чотирирогу корову взимку. Та одного дня, коли всю кукурудзу вже порубали на силос і Тіп тягав гарбузи до хліва, він раптом вирішив, що непогано було б вирізати з гарбуза щось схоже на людську голову, якою потім добряче налякати стару.

      Тож він вибрав підхожого великого гарбуза з яскравими помаранчево-червоними боками і взявся за роботу. Кінчиком ножа він старанно виколупав дві круглі дірки, що мали слугувати за очі, потім трикутником вирізав ніс, а наостанок – рота, що вигином нагадував місяць-молодик. Обличчя, коли воно було завершено, навряд чи можна було назвати вродливим, та посмішка вийшла така велика й широка і така щира, що навіть Тіп не втримався і розсміявся, дивлячись на своє творіння.

      Хлопець ріс сам і товаришів не мав, тож не знав, що хлопці часто бавляться тим, що видовбують із гарбуза м’якоть і так само вирізають очі, носа й рота, а всередину вставляють запалену свічку, аби такою головою когось налякати. Якби він це знав, то, може, тим усе це й скінчилося б, та він пішов далі й вирішив змайструвати щось таке, що було б схоже на людину, тільки з гарбузовою головою, і таким страхопудом добряче налякати стару Момбай, коли та зіткнеться з ним носом до носа.

      «І тоді,

Скачать книгу