LITMIR.BIZ

Скачать книгу

      Вони зайшли за невисоку огорожу, де ріс всього один кущ, красивий і пишний.

      – Ось, – оголосив Принц, – це королівський кущ листелюдей. Всі принци й правителі з незапам’ятних часів виростали на цьому кущі.

      Подорожні в подиві зупинилися перед величною рослиною. На основному стеблі росла струнка дівчина з такою бездоганною фігурою й таким милим личком, що Дороті подумала: прекраснішого створіння вона не бачила ще ніколи в житті. Вбрання красуні спадало м’якими складками, рукава тонули в легкій мереживний піні. Шкіра її була гладкою, наче полірована слонова кістка, а поза виражала гідність і грацію.

      – Хто це? – з цікавістю запитав Чарівник.

      Зореносний Принц пильно оглянув дівчину на кущі. Коли він відповідав, у його завжди рівному й холодному голосі прозвучало деяке здивування:

      – Це моя наступниця і, отже, майбутня правителька країни. Це Королівська Принцеса. Коли вона цілком дозріє, я змушений буду відмовитися від верховної влади на її користь.

      – А хіба вона ще не дозріла? – здивувалася Дороті.

      Принц, проте, не поспішав з відповіддю.

      – Не зовсім, – мовив він нарешті. – Гадаю, її треба буде зірвати через кілька днів. Я не дуже поспішаю піти у відставку на насіння.

      – Я вас розумію, – кивнув Чарівник.

      – Це, мабуть, найнеприємніше, що є в нашому рослинному житті, – продовжував Принц, зітхнувши. – Перебуваючи в повному розквіті сил, ми змушені поступатися дорогою іншим, нас ховають у землю, щоб ми дали паростки нового життя.

      – Я впевнена, що Принцесу вже пора зривати, – заявила Дороті, уважно розглядаючи чарівну дівчину на кущі. – Більшої краси й уявити собі не можна.

      – Не вигадуйте, – поспішно відгукнувся Принц. – Вона може потерпіти ще кілька днів, а я згоден правити доти, доки не врятую країну від вас, непроханих гостей.

      – Що ви збираєтеся з нами робити? – занепокоївся Зеб.

      – Ще не вирішив остаточно, бо не дозрів новий чаклун. Чарівника, мабуть, залишу при собі. Схоже, він вправний у своєму ремеслі й може бути корисний нам. Всіх інших належить знищити – в той чи той спосіб, причому висаджувати вас я не збираюся: нам тут не потрібні ні коні, ні кішки, ні люди із плоті та крові!

      – Даремно турбуєтеся, – сказала Дороті. – Я впевнена, що з-під землі ми не зможемо прорости.

      – Навіщо ж вам губити моїх друзів? – запитав маленький Чарівник. – Чим вони вам заважають?

      – Їм тут не місце, – відрізав Принц. – Їм взагалі не варто було б перебувати в земних надрах.

      – Ми не прагнули сюди потрапити, ми впали випадково, – сказала Дороті.

      – Це не виправдання, – холодно заявив Принц.

      Діти подивилися один на одного – з тривогою та розгубленістю, Чарівник зітхнув, а Еврика умила мордочку лапкою і промуркотіла собі під ніс:

      – Схоже, що мене не доведеться знищувати спеціально: якщо найближчим часом мені не дадуть поїсти, я й сама помру з голоду і таким чином полегшу їм завдання.

      – Якщо

Скачать книгу