LITMIR.BIZ

Скачать книгу

type="note">1, зі свастикою, вирізаною в неї на лобі, і повішеною на шиї табличкою «ВІТАННЯ ВІД ВАШИХ ДРУЗІВ З ОКСФОРД- ТАУНА».

      У нього за спиною прочинилися кухонні двері в будинку священика. Почулося м’яке чалапання босих ніг (слух у нього тепер був гострий, добре налаштований, як і решта його вбивчої зброї) і клацання кігтів. Джейк з Юком.

      Хлопець усівся поруч з ним в Каллагенове крісло-гойдалку. Він залишався одягненим і не зняв з себе саморобної кобури. Там містився «рюгер», який Джейк вкрав у свого батька того дня, коли втік з дому. Сьогодні від нього відгонило… ні, не кров’ю. Поки що ні. Мастилом? Едді криво посміхнувся. Мало в цьому гумору.

      – Не можеш заснути, Джейку?

      – Ейку, Ейку, – погодився Юк і розпластався на дошках підлоги біля ніг Джейка, поклавши морду між лапами.

      – Ні, я не можу перестати думати про Сюзанну, – відповів Джейк, трохи помовчав і додав: – І про Бенні.

      Едді розумів, що це природно: хлопець бачив, як просто в нього на очах розірвало його друга, як тут не думати про нього, але водночас Едді підступив до горла гіркий клубок ревнощів, ніби весь жаль Джейка мусив би належати дружині Едді Діна.

      – Винен той хлопець Тейвері, – сказав Джейк. – Саме він. Запанікував. Побіг. Зламав собі гомілку. Аби не він, Бенні був би зараз живий…

      А потім дуже стиха – Едді був певен, у того хлопця серце б похололо, якби він таке почув, – Джейк завершив:

      – Френк… скурвий… Тейвері.

      Едді простягнув руку, яка не бажала втішати, і змусив її торкнутися голови хлопця. Волосся в того було довге. Давно немите. Чорт забирай, воно потребувало стрижки. Потребувало матері, котра б точно знала, як про цього хлопця подбати. Нема тут матері, принаймні для Джейка. А ось вам і маленьке чудо: даруючи втіху, Едді й сам відчув полегшення. Не так, щоб аж, та хоч трішечки.

      – Відпусти, – промовив він. – Що сталося, те сталося.

      – Ка, – гірко погодився Джейк.

      – Кай-єт, ка, – підтакнув Юк, не підводячи морди.

      – Амінь, – проказав Джейк і розсміявся.

      Від цього сміху війнуло тривожним холодком. Джейк витяг «рюгер» з саморобної кобури і подивився на нього.

      – Цей револьвер пройде, бо він родом з того боку. Так каже Роланд. Та й інші, мабуть, теж, бо ми не стрибатимемо у тодеш. А як ні, то Хенчик сховає їх у печері, а потім ми за ними, може, ще повернемось.

      – Якщо ми потрапимо до Нью-Йорка, – сказав Едді, – там повно зброї. Ми собі знайдемо.

      – Не такої, як у Роланда. Я збіса сподіваюся, що мій пройде. Жодної зброї не залишилося в жодному зі схожих на цей світів. Гадаю, так.

      Едді тримався такої ж думки, але не вважав за потрібне її висловлювати. У місті прогриміло, і потому настала тиша. Вщухає гуляння. Нарешті вщухає. Завтра, безперечно, сьогоднішнє поголовне святкування продовжуватиметься цілий день, але вже поменшає п’яних, а притомних побільшає. Роланда з його ка-тетом чекатимуть, щоб привітати як почесних гостей, але, якщо боги творіння виявлять свою ласку і двері відчиняться, їх тут уже не буде. Уполювати Сюзанну.

Скачать книгу