LITMIR.BIZ

Скачать книгу

      LXXVIII

      До мене прийшли, щоб висловити свої докори, – не геометри моєї імперії, які, до речі, зводились до одного чоловіка, а втім, уже мертвого, а делегація коментаторів геометрів, і тих коментаторів було десять тисяч.

      Коли людина створює корабель, вона не переймається цвяхами, щоглами і дошками палуби, а замикає в арсеналі десять тисяч рабів і кілька помічників із батогами. І там розквітає слава корабля. Я ніколи не бачив раба, який би нахвалявся, що подолав море.

      Та коли людина створює геометрію й не переймається тим, щоб довести її до кінця, йдучи від наслідку до наслідку, бо на таку працю не вистачить ані її часу, ані сили, тоді вона породжує армію з десяти тисяч коментаторів, які шліфують теореми, досліджують плідні шляхи й збирають плоди з дерева. Та оскільки вони не раби і немає батога, щоб прискорити їхню працю, там немає жодного, хто не вважав би, ніби він рівня єдиному справжньому геометрові, бо, по-перше, він розуміє його, по-друге – збагатив його працю.

      Але я, знаючи, яка неоціненна їхня праця, – адже треба звести врожай духу, – і знаючи також, що сміховинно плутати її з творчістю, що є незацікавленим, вільним і непередбачуваним жестом людини, тримав їх на добрій дистанції страху, щоб вони не запишалися й не вважали себе за рівню геометрові. Тож я чув, як вони бурмочуть поміж себе й нарікають. А потім заговорили:

      – Ми протестуємо, – сказали вони, – в ім’я розуму. Ми жерці істини. Твої закони – закони Бога меншою мірою, ніж наш закон. Ти маєш озброєних людей, і ця м’язова маса може розчавити нас. Але ми матимемо слушність проти тебе навіть у підвалах твоїх в’язниць.

      Вони говорили, здогадавшись, що не ризикують накликати на себе мій гнів.

      І поглядали один на одного, задоволені власною сміливістю.

      Я замислився. Єдиного справжнього геометра я щодня приймав за своїм столом. Інколи вночі під час безсоння я йшов до його намету, побожно роззувався й пив добрий чай і насолоджувався медом його мудрості.

      – Ти, геометре, – звертався я до нього.

      – Передусім я не геометр, а людина. Людина, що інколи мріє про геометрію, коли нею не керують нагальніші потреби, скажімо, сон, голод або кохання. Але тепер, коли я постарів, ти, напевне, маєш слушність: я вже лише геометр.

      – Ти той, кому явилася істина…

      – Я не той, хто ходить навпомацки й шукає мови, як дитина. Істина не явилася мені. Але моя мова проста для людей, як твоя гора, й вони самі роблять із неї свою істину.

      – А ти, геометре, в’їдливий.

      – Я любив відкривати у світі слід божественного плаща і торкатись якоїсь зовнішньої істини, наче Бога, який довго ховався від людей, я любив чіплятися за полу його одягу і зривати з його обличчя запинало, щоб показати його. Але він не давав мені відкрити чогось іншого, крім мене самого…

      Отак промовляв геометр. Натомість вони вимахували мені над головою блискавкою свого кумира.

      – Говоріть тихіше, – казав я їм, – хоч я й погано розумію, я добре чую.

      А

Скачать книгу