ТОП просматриваемых книг сайта:
Повне зібрання творів. Антуан де Сент-Экзюпери
Читать онлайн.Название Повне зібрання творів
Год выпуска 0
isbn
Автор произведения Антуан де Сент-Экзюпери
Жанр Зарубежная классика
Серия Зарубіжні авторські зібрання
Издательство OMIKO
Не те що я зневажав його велич. Або висячі сади його столиці. Або парфуми його купців. Або витончені золоті прикраси його різьбярів. Або великі греблі для води. Людина нижча вигадує зневагу, бо її істина відкидає інших людей. Але ми, знаючи, що істини співіснують, не вважали, ніби ми принижуємо себе, визнаючи істину іншого, дарма що вона була нашою помилкою. Адже яблуня, як відомо, не зневажає винограду, а пальма – кедра. Кожна з цих рослин якомога міцніє і не змішує свого коріння з іншим корінням. І рятує свою форму та сутність, бо саме в цьому полягає неоціненний капітал, який не годиться занапастити.
«Справжній обмін, – казав мені він, – це скринька із парфумом або насінина, або подарунок у вигляді молодого кедра, що наповнює твій дім моїм парфумом. Або мій бойовий поклик, що доходить до тебе з моїх гір. Або, можливо, посла, якщо його довго виховували, формували й гартували і якщо він водночас і відмовляє тобі, й погоджується з тобою. Адже він відмовляє тобі на твоїх внутрішніх рівнях. Але знаходить тебе там, де людина думає, ніби вона перебуває понад своєю ненавистю. Єдина думка, яка чогось варта, – думка ворога. А думка друзів не варта нічого, якщо в ній переважають їхнє визнання, їхня вдячність і всі їхні звичайні почуття. Якщо ти гинеш задля свого друга, я забороняю тобі розчулюватися…
Отже, я збрешу, якщо казатиму, ніби в його постаті я мав друга. А проте ми зустрічалися з глибокою радістю, але саме тут слова викривлюються внаслідок вульгарності людей. Радість була не через нього, а через Бога. Він був дорогою до Бога. Наші зустрічі були замковими каменями склепіння. І ми не мали що сказати один одному.
Нехай Господь пробачить мені, що я плакав, коли він помер.
І ось я лишився сам, єдиним відповідальним за все своє минуле і без свідка, що бачив, як я живу. Всі дії, що я їх через зневагу не розкривав своєму народові, він, мій східний сусіда, розумів; усі внутрішні піднесення, які я не виставляв для огляду, він у своїй тиші вгадував. Усю відповідальність, яка душила мене і про яку не знав ніхто, бо ж було добре, що народ вважав, ніби я свавільний, він, мій східний сусіда, зважував і ніколи не опускався до співчуття, перебував понад нею, по той бік від неї, оцінював по-іншому, ніж я, а тепер заснув у пурпурі пісків, нагорнувши на себе пісок, наче саван, справді гідний його, і тепер він замовк, отак і з’явилася в нього сумовита і щира усмішка Бога, який мириться, що сніп перев’язано, й заплющує очі на людські припаси. Ох! Скільки егоїзму в моєму розпачі! Я, такий слабкий, надавав значення траєкторії моєї долі, тоді як вона не мала її, вимірював імперію собою замість розчинитися в ній, з’ясував, що моє особисте життя дійшло до цього гребеня, наче подорож.
Тієї