Скачать книгу

карав набагато суворіше, ніж за замах на життя людини. Без власності людина не вважається справжнім громадянином. До того ж надто розбещує й підприємництво, пов’язане із зароблянням грошей. У такій спільноті, як наша, де приватна власність є найвищою відзнакою, символом соціального статусу, шани, поваги, титулом і подібними приємностями, людина – від народження істота честолюбна – ставить собі за мету довго й невтомно накопичувати цю власність і не зупиняється навіть тоді, коли має її більше, ніж потребує, більше, ніж може використати, більше, ніж приносить їй задоволення – певно, навіть більше, ніж їй про те відомо. Аби вберегти свою власність, людина готова працювати до останнього подиху – що, беручи до уваги ті незрівнянні переваги, які власність дає, навряд чи викликає здивування. Шкода лише, що суспільство має будуватися на тому, що людину запроторюють у пастку несвободи, яка пригнічує те дивовижне, вражаюче й світле, що міститься в ній – тобто позбавляє її справжнього задоволення й істинної радості життя. А ще людина в таких умовах ні від чого не захищена. Може бути, – як часто й трапляється, – що життя навіть невимовно заможного торговця опиняється в руках непідвладних йому обставин. Варто лише трохи посилитися вітру чи раптово змінитися погоді, а чи статися якійсь пересічній події – його корабель піде на дно, його домовленості зазнають провалу, і він стане бідняком, який втратив колишнє місце в суспільстві. Нині ж ніщо не повинно завдавати шкоди людині, окрім неї самої. Ніщо не повинно обкрадати її. Багатство людини – у неї всередині. А все, що поза тим, не повинно мати ані найменшого значення.

      Тож зі скасуванням приватної власності настане справжній, прекрасний, життєздатний Індивідуалізм. Ніхто не марнуватиме свого життя в накопиченні речей чи їхніх субститутів. Люди будуть жити. Мало хто в цьому світі здатен саме жити. Більшість просто існує, от і все.

      Ось питання: чи були ми коли-небудь свідками справжнього втілення особистості – за винятком образної площини мистецтва? На ділі, як виявляється, ні. Цезар[13], пише Моммзен[14], був довершеною та ідеальною особою. Але ж яким безнадійно необачним був Цезар! На кожного, хто здійснює владу, знайдеться той, хто їй чинить опір. Так, Цезар був напрочуд довершеним, але ця його довершеність стала на надто непевний шлях. Марк Аврелій[15] був довершеною людиною, говорить Ренан. І дійсно, цей величний імператор таки був довершеним. Але ж яким безжальним був нескінченно важкий тягар на його плечах! Він задихався під вагою своєї ж імперії. Він розумів, що одній людині було не в силах тримати на собі її титанічний засяг. Для мене довершеною людиною є та людина, що зростає в ідеальних умовах, не знає болю, переживань, каліцтва й небезпек. Більшість відомих нам людей була змушена ставати бунтівниками. Боротьба вкорочувала силу їхнього духу вполовину. Скажімо, Байрон марнував свій талант, воюючи з тупістю, лицемірством і невіглаством британців. У таких війнах не обов’язково загартовується сила, а навпаки, виходить назовні слабкість.

Скачать книгу


<p>13</p>

Гай Юлій Цезар (100 до н. е. – 44 до н. е.) – давньоримський державний і політичний діяч, полководець, письменник.

<p>14</p>

Теодор Моммзен (1817–1903) – німецький історик, філолог, юрист, політик і організатор науки. Найвидатніший історик XIX ст. в галузі Історії античного Риму і Римського права.

<p>15</p>

Марк Аврелій Антонін (121–180) – римський імператор. Відомий як філософ-стоїк.