Скачать книгу

аючись до товстуна, – цей джентльмен неодноразово люб’язно допомагав мені в багатьох найбільш вдалих розслідуваннях. Не сумніваюся, що й у вашій справі він буде мені дуже корисний.

      Гладун підвівся з крісла та кивнув, а його маленькі оченята, що заплили жиром, допитливо оглянули мене.

      – Сідайте сюди, на диван, – запропонував Холмс.

      Він опустився в крісло і, як завжди у хвилини задуми, з’єднав подушечки пальців обох рук докупи.

      – Я знаю, мій любий Ватсоне, – зазначив він, – що ви поділяєте мій потяг до всього незвичайного, усього, що порушує наше одноманітне буття. Якби ви не мали цього прагнення до незвичайних подій, то не нотували б мої скромні пригоди із таким ентузіазмом… До того ж маю щиро зауважити, що деякі з ваших оповідок дещо прикрашають мою діяльність.

      – Зайва скромність, ваші пригоди завжди здавалися мені дуже цікавими, – заперечив я.

      – Не далі, як учора, пригадую, що казав вам, що найсміливіша фантазія неспроможна уявити собі таких незвичайних і дивовижних випадків, які зустрічаються в буденному житті.

      – Я тоді ж відповів вам, що дозволяю собі сумніватися в правильності вашої думки.

      – Однак, докторе, вам доведеться визнати, що я маю рацію, бо інакше я б закидав вас стількома дивовижними фактами, що ви були б змушені погодитися зі мною. Ось хоча б історія, яку мені зараз розповів містер Джабез Вілсон. Обставини, в яких вона сталася, цілком пересічні та буденні, однак мені здається, що за все своє життя я не чув кращої історії… Будь ласка, містере Вілсон, повторіть свою розповідь. Прошу вас про це не лише тому, щоб мій приятель, доктор Ватсон, вислухав її від початку до кінця, але й для того, щоб мені самому не втратити навіть найменшої дрібниці. Звісно, коли мені починають розповідати про якийсь випадок, тисячі подібних історій виринають у моїй пам’яті. Але цього разу змушений визнати, що нічого схожого я ніколи не чув.

      Гладкий клієнт із певною пихою випнув груди, витягнув із кишені плаща брудну зім’яту газету та розклав її на своїх колінах. Поки він, витягнувши шию, пробігав очима стовпчики оголошень, я уважно розглядав його та намагався, наслідуючи манеру Шерлока, вгадати за одягом і зовнішнім виглядом, що це за людина.

      На жаль, мої спостереження не дали майже ніяких результатів. Одразу можна було помітити, що наш відвідувач – звичайнісінький крамар, самовдоволений, товстий і повільний. Його штани були мішкуваті, сірі, у клітинку. Його не дуже охайний темний сюртук був розстебнутий, а на темній жилетці виднівся масивний мідний ланцюг, на якому замість брелока бовтався просвердлений наскрізь квадратний шматочок якогось металу. Заношений циліндр і вицвілий коричневий плащ зі зморщеним оксамитовим коміром лежали кинуті на кріслі. Коротко кажучи, скільки б я не вдивлявся в цього чоловіка, не зміг побачити нічого вартого уваги, крім вогняно-рудого волосся. Було ясно, що він вкрай здивований якоюсь неприємноюподією.

      Мої погляди не уникли проникливих очей Шерлока Холмса.

      – Певна річ, будь-кому ясно, – усміхнувся він, – що наш гість колись займався фізичною працею, нюхає тютюн, що він франкмасон, який був у Китаї, і що впродовж останніх місяців йому доводилося багато писати. Крім цих очевидних фактів, я не міг більше нічого вгадати.

      Містер Джабез Вілсон випростався в кріслі і, не відриваючи вказівного пальця від часопису, витріщився на мого приятеля.

      – Яким чином, містере Холмс, ви змогли все це дізнатися? – поцікавився він. – Звідки знаєте, наприклад, що я займався фізичною працею? Я й справді почав свою кар’єру корабельним теслею.

      – Ваші руки розповіли мені про це, мій любий сер. Ваша права рука більша за ліву. Ви працювали нею більше, тому м’язи на ній розвинені краще.

      – А нюхання тютюну? А франкмасонство?

      – Про франкмасонство здогадатися неважко, адже ви, всупереч суворому статуту свого ордену, носите шпильку для краватки із зображенням дуги та кола.

      – Отакої! Я й забув про неї… Але як ви здогадалися, що мені доводилося багато писати?

      – Про що ж іще можуть свідчити ваш лискучий правий рукав і витерта матерія на лівому рукаві біля ліктя!

      – А Китай?

      – Лише в Китаї могла бути витатуйована рибка, що прикрашає ваше праве зап’ястя. Я вивчав татуювання, і мені доводилося навіть писати про них наукові статті. Звичай фарбувати риб’ячу луску в ніжно-рожевий колір притаманний лише Китаю. Побачивши китайську монетку на ланцюжку вашого годинника, я остаточно переконався, що ви були в Піднебесній.

      Містер Джабез Вілсон голосно зареготав.

      – Он воно що! – сказав він. – Я спочатку подумав, що ви хтозна якими хитрими методами відгадуєте, а, виявляється, це так просто.

      – Гадаю, Ватсоне, – звернувся до мене Холмс, – що я помилився, коли пояснив, яким чином дійшов до своїх висновків. Як ви знаєте, Omne ignotum pro magnifico[1], і моїй скромній славі загрожує крах, якщо буду такий відвертий… Ви знайшли оголошення, містере Вілсон?

      – Знайшов, – підтвердив той, тримаючи товстий червоний палець у

Скачать книгу


<p>1</p>

Omne ignotum pro magnifico (лат.) – усе невідоме показують величним.