LITMIR.BIZ

      Одного разу, доля все-таки зглянулася над лисим опромінених Горобцем, і він черговий раз, тікаючи від бродячого кота, який хотів його зжерти, натрапив на обгнівшій труп ворони. Черв'ячки – опариші добре обгризли небіжчика, і пір'я просто лежали на скелеті на землі біля сміттєвого людського бака. Він взяв лапами два пера і помахав ними як крилами і він, перекинувшись, відірвався від землі. Йому здалося, ніби він орел, пурхають високо-високо в небі і вислежівающій цього плішивого кота на сніданок, який в цей час так і норовив зловити і зжерти бідолаху – інваліда, потерпілого в результаті ядерних неякісних випробувань з викидами в атмосферу частково радіації. Але тримаючи пір'я в лапах і стискаючи пальці, було незручно злітати і не звично парити догори ногами, тим більше що пернатого хвоста не було і Стася не міг керувати, тому, щоб повернути вліво, вправо, вверх і вниз, він повинен був приземлитися, розвернутися за допомогою дзьоба і знову вспорхнуть в небеса. Та й в туалет догори дригом не сходить. Доводилося робити вимушену посадку, що призводило до травм черепа і дзьоба, так як ними він зазвичай так само гальмував. Зрозуміло, так літати він навчився не так давно, поки пір'я НЕ відібрали його рідня перната і він знову став жити, виживаючи, тікаючи і ховаючись. Але в чергову погоню він знайшов знову, хоч якась подоба гороб'ячого виду, нехай навіть догори ногами, і зажив. Але одного разу Стася невдало приземлився в свіжий людський, бомжовскій, ще теплий, киселі подібний, кисло смердючий продукт шлунково-кишкового тракту. Одним словом, в гівно. Почуття було не приємне, та й відмиватися треба, а з водою дефіцит: степова зона все-таки. Люди воду беруть з свердловини. А річка пересихає до середини літа, дощів не буде ще півроку, сонце – зеніт. Доведеться чекати, коли говно засохне і саме відпаде – подумав вголос Стася і, вийшовши на сонячну сторону, ліг на спину і став чекати.