Кривавими слідами - Ксенія Циганчук Поліцейський детектив

Скачать книгу

Проте Скляр уже стільки всього бачив за роки роботи в поліції. Він би навіть не здивувався, якби дізнався, що Ковальчук зараз просто вміло симулює. Хоч, звісно, його стан виглядає дуже реалістично. Узагалі слідчий прекрасно знав, що будь-яке, навіть найбільш правдоподібне, алібі, урешті-решт, може виявитися ні чим іншим, як просто майстерно розіграною виставою. Коли йдеться про вбивство, ставки дуже високі. Покарання за цей злочин суворе, причини до позбавлення життя, як правило, вагомі. Тож часто навмисне вбивство продумується до найдрібніших деталей.

      Сергій лишив запитання без відповіді. Натомість відказав:

      – Про ворогів нічого не чув. Знаю тільки… – Він перехнябився, очевидно, боліло горло. – …що він мав проблемне розлучення. Ілона не хоче давати йому права на дитину.

      – Ви знали, що в них покращилися стосунки?

      – З Ілоною? – здивувався Сергій. – Ні, не чув цієї новини.

      – Хто міг бажати смерті пану Вітторіно? Хто вигравав від цього?

      Сергій відкашлявся, потім відповів:

      – Тільки з дружиною в нього були проблеми. Ну і приятель його, Артем, винен був чималеньку суму грошей. Чув, як вони обговорювали це в кав’ярні.

      – Артем віддав борг?

      – Не знаю, – просто відповів хворий.

      Скляр зробив нотатки в телефоні. Сергій, важко дихаючи закладеним носом, спостерігав за слідчим.

      – Даруйте, можливо, запитання видасться нескромним… Ваша дівчина живе з вами? – несподівано поцікавився слідчий.

      – Ні, а що?

      Єгор замислився, як сформулювати відповідь, та Ковальчук швидко здогадався, що до чого:

      – Ведете до того, що в мене нема алібі? На вашу думку, я міг у такому стані піти й застрелити людину? – прохрипів адміністратор кав’ярень.

      Скляр промовчав: «Ти навіть не уявляєш, із якими вивертами зустрічалися мені вбивці!» Натомість зауважив:

      – Звідки ви знаєте, що його застрелили? Я нічого вам про це не казав, – очі в слідчого загорілися: упіймав на брехні.

      – Усі знають, що його застрелили. В Інтернеті вже давно про це написали.

      Скляр спохмурнів. Як же він забув! У мережі справді весь день це обговорюють. Поліція ще не коментувала, що сталося. Проте люди не сліпі. Сусіди і перехожі, які стовбичили біля будинку вбитого. Хтось із них, без сумніву, запустив інформацію в мережу. Та що там! Певно, усі, хто сьогодні проходив повз будинок жертви, відразу кинулися до своїх ґаджетів, щоб викласти пост на Фейсбук чи в Інстаграм.

      Роздивився Ковальчука. Той не знітився. Зовсім не хвилюється. В очах з’явився глузливий вогник. «Він не любить поліцію», – здогадався Скляр. Коп зрозумів, що перед ним саме той, хто поліцейських зневажливо називає «ментами» та «мусорами». Слідчий вирішив проігнорувати це. Найголовніше зараз – чи можна вважати його підозрюваним? У Єгора, нарешті, з’явився хоч хтось, хто не має алібі. Але ж Сергій не має і мотиву. Чи має?

      – Ви кажете, ваша дівчина вчора приходила до вас, приносила ліки, – почав Скляр. Йому знадобилася мить, аби помітити, як напружився Ковальчук. – Мені потрібно з нею поспілкуватися.

      – Навіщо? –

Скачать книгу