ТОП просматриваемых книг сайта:
Шляхи долі. О. Генри
Читать онлайн.Название Шляхи долі
Год выпуска 1909
isbn
Автор произведения О. Генри
Жанр Зарубежная классика
Серия Зарубіжні авторські зібрання
Издательство OMIKO
Через місяць Малий прийшов до консула у відповідь на отримане від нього послання.
Він мав вигляд молодого іспанського кабальєро. На ньому був імпортний одяг та результат клопіткої праці ювеліра. Коли він скручував собі сигарету, на пальці в нього зблиснув більш ніж пристойний діамант.
– Ну як воно? – спитав Такер.
– Та нічого, – спокійно відповів Малий. – Сьогодні вперше їстиму стейк з ігуани. Це такі великі ящірки, sabe? Хоч мене б влаштували й боби з беконом. Ви любите ігуан, Такере?
– Не більше, ніж інших рептилій, – сказав Такер.
Була третя година по обіді, і за годинну він буде у своєму стані блаженства.
– Пора тобі братися за діло, синку, – продовжив він із неприємним виразом на почервонілому обличчі. – Виходить нечесно. Ти вже чотири тижні розігруєш блудного сина, і за твоїм бажанням тобі готові подавати телятину на золотій тарілці на сніданок, обід і вечерю. Думаєте, містере Малий, так правильно, коли сам я на скупій дієті? У чому річ? Невже твої синівські очі не натрапляли на щось схоже на гроші? Не кажи, що ні. Усі знають, де старий Уріке тримає готівку. Ще й в американських доларах; більше він нічого не приймає. То що? І цього разу не кажи «нічого».
– Та чого ж, – сказав Малий, милуючись своїм діамантом, – там досить грошей. Я не мав справи з такими сумами, але насмілюся сказати, що бачив, як мій названий батько ховав за раз п’ятдесят тисяч до бляшаної коробочки, яку він називає сейфом. І він часом дозволяє мені носити ключ, щоб показати, як він визнає в мені малого Франциско, який давним-давно відбився від стада.
– Ну то чого ти чекаєш? – сердито спитав Такер. – Не забувай, я можу будь-якої миті покласти край твоєму солодкому життю. Якби старий Уріке дізнався, що ти самозванець, що б із тобою стало? О, ви не знаєте цієї країни, містере техаське дитя. Закони тут перемазані гірчицею. Ці люди розтягнуть тебе, як жабу, на яку наступили, і на кожному куті вгатять п’ятдесят ударів палкою, аж вона зламається. А що залишиться, згодують алігаторам.
– Хочу вам сказати, напарнику, – сказав Малий, сповзаючи в шезлонгу, – що все залишатиметься, як є. Мені й так добре.
– Що ти маєш на увазі? – спитав Таке, постукуючи склянкою по столу.
– План відміняється, – сказав Малий. – І коли вам випадатиме нагода зі мною побалакати, прошу до мене звертатися дон Франциско Уріке. Обіцяю відгукнутися. Гроші полковника Уріке залишаться при ньому. Його маленький бляшаний сейф у такій безпеці від нас, ніби він замкнений у Першому національному банку Ларедо.
– То ти збираєшся обійтися без мене? – сказав консул.
– Звичайно, – життєрадісно відповів Малий. – Обійтися без вас. Саме так. А тепер я поясню чому. Першої ночі в полковника вдома мені показали спальню. Ніяких вам ковдр на підлозі – справжня кімната, з ліжком і всяким таким. І перш ніж я заснув, прийшла моя названа мама й підіткнула мені ковдру. «Панчіто», – каже вона, «загублений