ТОП просматриваемых книг сайта:
Казки добрих сусідів. Караванбаші. Туркменські народні казки. Народное творчество
Читать онлайн.Название Казки добрих сусідів. Караванбаші. Туркменські народні казки
Год выпуска 0
isbn
Автор произведения Народное творчество
Жанр Сказки
Серия Шкільна бібліотека української та світової літератури
Издательство OMIKO
Було це чи не було, а в минулі часи жив чоловік на прізвисько Бахаветдін-Верблюд, і не було у нього дітей. Одного дня порадився він з дружиною, і вони вирішили продати всю худобу і піти до Кааби. Увечері лягли спати, а коли перейшло за північ, якийсь чоловік раптом промовив:
– Хук хак[7], гей, Бахаветдіне, чому ти сумуєш?
Тоді Бахаветдін відповів:
– Немає у мене дітей, тому й сумую.
– Бог дасть тобі сина, а ти назви його Маммедджаном, – сказав той чоловік і зник.
Рівно через дев’ять місяців і десять днів народився у Бахаветдіна син, і його назвали Маммедджаном.
Бахаветдін, не маючи коштів, подався пасти верблюдів[8], а сам усе згадував Маммедджана. Коли його синові пішов восьмий рік, почав він гратися з іншими хлопчиками, а ті й кажуть йому:
– Був би ти хороший, хіба допустив би ти, щоб твій батько пас верблюдів?
Маммедджан прийшов додому і запитав:
– Матінко, у мене ж батько є?
– Є, він пасе верблюдів, – відповідала мати.
Взяв тоді Маммедджан в руку палицю, прихопив із собою перепічку і вирушив на пошуки свого батька. Ішов він три дні і нарешті підійшов до стада верблюдів. Запитав він пастуха:
– Чиї це верблюди?
– Бахаветдіна-Верблюда, – відповідав пастух.
Пішов Маммедджан далі і знову натрапив на стадо. Дивиться він – збоку біля стада сидить якийсь старий і годує борошняною бовтанкою стару верблюдицю. Підійшов до нього Маммедджан, привітався, і старий йому відповів. От сіли вони, і старий почав запитувати хлопчика.
– Звідки ти і куди йдеш?
– Мій батько пішов пасти верблюдів, і я йду до нього, – відповідав хлопчик.
– Хто ж твій батько? – знову запитав старий.
– Мій батько Бахаветдін-Верблюд, а мати – Бібі, – відповідав хлопчик.
Тоді Бахаветдін-Верблюд обняв хлопчика за шию, поцілував його і сказав:
– Ах, синку, що тобі тут робити? Іди живи в селищі. Поклади в одну кишеню золото, в іншу – срібло і розкидай навколо себе.
А син йому відповідав:
– Як же це так, батьку: ти будеш пасти тут верблюдів, а я – жити в селищі?
Батько схвалив слова сина і вирішив повернутися додому. Почали вони збирати речі. Ось батько й доручає синові:
– Синку, продавай верблюдів – самців і самиць, усіх верблюдів продавай, тільки не віддавай оцю стару верблюдицю.
Пішов батько в селище, а до хлопчика приїхав якийсь вершник і запитав:
– Чи не продаси худобу?
А Маммедджан йому відповів:
– Не продам.
– Якщо не хочеш продавати всіх верблюдів, то хоч продай трьох-чотирьох, – попросив вершник.
– Добре, – відповів Маммедджан.
Вершник покрутився в стаді і зловив стару верблюдицю.
Тоді Маммедджан йому сказав:
– Батько не велів мені продавати цю верблюдицю, і я її не продам. Візьми будь-якого іншого верблюда.
Вершник знову покрутився у стаді і знову схопив ту ж верблюдицю. Тоді Маммедджан подумав: «Якщо за верблюдицю він віддасть мені коня, що
Пастухи Туркменії, які займалися відгінним скотарством, більшу частину часу були відірвані від своїх родин. Робота пастуха вважалася важкою (вони жили в землянках і куренях, подовгу буваючи під відкритим небом і страждаючи від спеки, дощів та морозу) і небезпечною (постійно доводилося захищатися від хижих звірів та грабіжників).