LITMIR.BIZ

Скачать книгу

і раптом, скрикнувши, завмерла наче вкопана.

      Одне з високих дерев було надрубане, і біля нього із сокирою над головою, стояв чоловік… із жерсті! Голова його, руки й ноги були на шарнірах-суглобах, приєднані до тулуба, але стояв він цілковито нерухомо, немов не міг поворухнутися.

      Поки Дороті з Опудалом вражено розглядали його, Тото сердито гавкнув і куснув його за залізну ногу, та тут же й од-скочив, шкреботнувши зубами.

      – Це ви стогнали? – запитала Дороті.

      – Еге ж, я, – почула вона у відповідь. – Я стогну тут і кличу на допомогу вже бозна-відколи, але ніхто не почув мене і не прийшов на допомогу.

      – Чим же я можу вам допомогти? – співчутливо запитала дівчинка, зворушена його тужливим голосом.

      – Якби ж мені гарненько змастити мої суглоби… Вони так заіржавіли, що ані рукою, ані ногою я поворухнути не можу. Та коли мене як слід змастити, я знову буду в повному порядку. Маслянку знайдете в хатині на полиці.

      Дороті миттю метнулася до хатини, знайшла маслянку і, хутко повернувшись, захекано спитала:

      – Що змащувати?

      – Спершу шию, – прорипів Залізий Лісоруб.

      Так вона і зробила. Оскільки шия вкрай заіржавіла, то Опудало підпер жерстяну голову руками й обережно покрутив її туди й сюди, аж поки вона не зарухалася вільно, і тепер Залізний Лісоруб міг крутити шиєю врізнобіч.

      – А тепер, будь ласка, ще й суглоби рук, – попрохав він.

      Дороті змастила йому суглоби-шарніри на руках, а Опудало взявся обережно згинати й розгинати руки, аж поки іржа не відпала і вони стали як новенькі.

      Залізний Лісоруб із полегкістю зітхнув, опустив сокиру й приставив її до дерева.

      – Яке щастя! – вигукнув він. – Я цю сокиру тримав отак над головою, аж поки не заіржавів. Який же я радий, що тепер можу опустити руки! Якщо ви й ноги мені змастите, я знову стану таким, як був…

      Дороті й Опудало змастили Лісорубові суглоби ніг, і він знову тепер міг вільно рухатись. Тож він став щиро дякувати за свій порятунок (бо, схоже, був дуже чемною людиною і до того ж вдячною).

      – Якби не ви – я міг би простовбичити тут цілу вічність, – виголосив він. – Тож, безперечно, ви врятували мені життя. Як же ви тут опинилися?

      – Ми йдемо до Смарагдового міста, щоб зустрітися з Великим Чарівником Озом, – відповіла дівчинка. – А заночували, схоже, у вашій хатині.

      – А чому ви хочете зустрітися з Озом? – запитав Залізний Лісоруб.

      – Хочу, щоб він допоміг мені повернутися додому в Канзас. А Опудало, до слова, вирішив попросити у нього трошки мізків, – пояснила Дороті.

      Залізний Лісоруб на якийсь час глибоко замислився, а потім мовив:

      – А як ви вважаєте, чи не зміг би Оз наділити мене серцем?

      – Чом би й ні? – відповіла Дороті. – Навряд чи йому це важче, ніж подарувати Опудалові розум.

      – Може, й так, – погодився Залізний Лісоруб. – Тоді, якщо ви не проти, я б теж приєднався до вашого гурту. Я також піду з вами до Смарагдового міста, попрошу Оза допомогти й мені.

      – А й справді, гайда з нами! – щиросердо

Скачать книгу