LITMIR.BIZ

Скачать книгу

Коли Райт віддавав свою роботу, навіть не чекав на його оцінку. Він знав, що нема там що виправляти. Все там було ясне. Стакен був зачудований поспіхом праці свого помічника і закривав стіл листками текстів, на яких писав коментарі. Стакен не сказав досі нічого Райтові про свою книжку, яка посунулась уже далеко вперед. Він хотів її назвати «Релігія Єгипту» і покласти на заголовній сторінці поруч свого прізвища теж Райтове. Райт теж не згадав Стакенові нічого про те, що під час своєї короткої відпустки почав книжку «Єгипетська жінка». Він розумів, що такий заголовок для наукової книжки, може, не зовсім підхожий, але читачі зацікавляться такою темою не менше, ніж він сам.

      Мері дратувала впертість Райта, який щораз далі відсував намічений плян подорожі. Він вертався до своєї праці з завзяттям навіженого. Мері ображена, що він так мало має для неї часу, поїхала кудись над море. Він приймав досить байдуже до відома щораз-то нові її адреси. На її листівки він відповідав не завсіди і не завсіди так само: часом написав кілька рядків, то знову розписувався широко про свою працю і пізніше шукав цих міркувань надаремне між своїми записками. Він нерадо відбігав своїми думками від своєї праці і йому було тяжко, майже неможливо слідкувати за іншою темою поза тою, в яку пірнув. Райт майже не помітив, на як довго його наречена виїхала, бо взагалі почав затрачувати відчування часу. Він жив у іншому світі, який чудом поміщувався в теперішности. Минуле так обмотало його своїми нитками, що він почував себе тільки випадково заблуканою людиною в мільйоновій столиці у ХХ віці по Христі.

      Одного дня Райт звернувся до Стакена:

      – Пане професор! Недавно ви дали мені між іншими одно джерело, зовсім неподібне своїм змістом до інших. Я, на жаль, не мав нагоди його переглянути… Чи ви не були б добрі дати мені його, бо я хотів його простудіювати.

      Стакен з похиленою головою, мовби хотів проглинути Райтові слова, з виглядом хижацького птаха глянув на нього зизом. Його нігті, як кігті, збирали порозсипувані на столі папери. Він не відповів зараз.

      – Я вже знаю, що ви маєте на думці, пане доктор. Той документ, це моя особиста власність, і я маю його у своїй приватній збірці.

      – Буду дуже тішитись, коли зможу його оглянути. Сподіваюсь, що ви найдете і серед моїх паперів не менше цікаві речі. У моїй збірці є не один унікат і ви можете з нього користати.

      Райт чув про збірку Стакена. Дещо з неї він знав із цитат у його працях. Але тільки невелика частина матеріалу була досі оголошена. Пікок, що імовірно підтримував близький зв’язок зі Стакеном, тільки натякав на них, не описуючи самої збірки, а обмежувався до компліменту, що вона «поважна». Зваживши, що всі нею цікавились, незрозуміла була причина, чому Стакен так її приховує. Тим більше втішився Райт Стакеновими запросинами. Але в останньому часі він так відбився від людей, що не міг на цю пропозицію негайно відповісти. Стакен положив йому руку на плече – на це професор не дозволив собі досі ніколи. Від цього руху всі сумніви Райта розвіялись і він вимовив покірно:

      – Дуже

Скачать книгу