LITMIR.BIZ

Скачать книгу

стуку Мері. Вона мусила застукати ще раз, поки він відчинив. На столі стояла скриночка і лежали папіруси.

      – Чи ти це знайшов у гробах? Яке це гарне! – і нахилилася до чоловіка. – Чи ти це передаш до музею, чи лишиш собі?

      – Ще не знаю, – відповів Райт неохоче, мало захоплений її відвідинами і жвавими рухами, що загрожували всім предметам у кімнаті. – Ще не знаю, – повторив Райт, звинув дбайливо папіруси і положив їх назад у скриночку.

      – Коли ти не передаш цього до музею, то даруєш мені, правда? Чудесна річ. Чи я, може, тобі перешкодила?

      – На нині я скінчив.

      – Чи ти писав?

      – Так!

      – Вірші?

      – Я старався передати якомога вірно багатство образів оригінального тексту. Але це дуже важко зробити… ми звикли до зовсім інших образів і до іншої гармонії.

      Райт оживився: взяв до рук листки, покриті ріжними поправленими словами, і, майже не вдивляючись у текст, деклямував сам до себе:

      Твоя любов у мене входить

      Як мед липкий,

      Твоя любов для мене сходить

      Як день ясний,

      Твоя любов це пах кадила,

      Це пах смоли,

      Ти у моїх розлився жилах,

      Ми – мед знайшли.

      І я себе злила з тобою

      Думки – в словах,

      Бездихана горю смолою

      Вся пух і пах.

      Ти вкоротив сестриці муку,

      Що так пекла,

      Як кінь, що шляхом збив пилюку

      Прибіг – стріла.

      Як кінь, що лиш на мить у гоні

      Неждано щез,

      Кохання в заграві червоній

      Зійшло з небес.

      Як іскра в ясність промінясту

      Зміняє хмиз,

      Як з-під небес хижацький яструб

Спадає вниз [7].

      Відклав один листок і взяв інший.

      – А тепер інша поезія:

      Я світ забула ввесь у мріях,

      Там мріяв тільки образ твій,

      З’явився ти – я вся мерщій -

      Волосся подув геть розвіяв,

      Та заки впав твій гострий зір,

      Я кучері звила, повір!

      – Тільки японці, великі майстри стенографічного запису почувань, могли б так зв’язко і просто замкнути настрій в одному образі.

      Чи кохаю? ні, не знаю…

      То вже зранку розійшлося

      Серце – чорне, серце дике,

      Як моє волосся.

      – А те, що виглядає на безпосередню щирість, не є нічим іншим як великим поклоном життю.

      «Нема години кращої, як разом бути з тобою, разом єдиний, з тобою чекати обіймів твоїх, обіймів, цілунків чекати… Нема хвилини солодшої тої, як зір твій паде, хвилини солодшої, як ми вже самі і чути самотність і груди твої…»

      – Чи вільно ті своєрідні рефрени, яких ми не в силі передати і ритм чи образи, що ростуть у нескінченність, звужувати до такої лірики на наш лад, як я це зробив?

      Нема кращої години

      Як зі мною ти єдиний.

      Ми – обійко,

Скачать книгу