Скачать книгу

чи застосовує вона надану їй владу? Адже її обов’язок не тільки розносити податкові листки по дворах та нагадувати Катратому, щоб прапор у свята вивішував… А як вона буде чіплятися до людей, коли в самої коза нелегально в собачій будці живе! Квартальна мусила б наче приклад показувати, а вона сама ж і попереджає ввірене їй населення:

      – Готуйтеся, людоньки, завтра комісія буде! Виганяйте кіз на весь день якнайдалі в кучугури… Аж на Радуту женіть!

      А до Володьки вона з таким проханням: чи не міг би він, як свій-таки зачіплянець, зайти з нею до найстаршого тут начальства, щоб видали амністію козам: вони ж дітям металургів молоко дають!.. Начальство каже, нібито паляницями почали кіз годувати, людську норму згодовують, тому й перебої з білим хлібом… Неправда це! Зачіплянка своїх кіз у кучугурах пасе, можна піти й перевірити…

      – Кози – вони наші корівки, робітнича худібка, за що є на неї така напасть? Вступися, Володько, хоч ти!

      Біле, повнощоке Володьчине лице обволікається похмурістю, туманом відповідальності, ніс стає ніби ще кирпатішим. Холодно зупиняються на Шпачисі його випукло-риб’ячі очі.

      – На жаль, Оврамівно, нічого тут зробити не можу. Закон для всіх закон. Сват чи брат – винятків ні для кого нема, і ви мене, Оврамівно, на приятелізм не підбивайте, – і аж тут ворухнувся на соковитих Володьчиних губах черв’ячок усмішки. – Зате я вас іншим порадую, – сказав він, дивлячись у Шпачишине сухе, загострене увагою обличчя. – Через невеликий період часу за молоком не треба буде далеко бігати. Не будете з корзинами давитись по автобусах, теліпатись до міста, щоб спродати всяку петрушку, матиме Зачіплянка свій власний базар… Не ви до міста, а до вас горожани приїжджатимуть на торг!

      – Їзда нас не лякає. Як добре вродять абрикоси, нам і Архангельск не далеч.

      – Нащо вам тоді той Архангельськ? За два кроки від вас буде першокласний критий ринок під склом, під кольоровим синтетичним дахом…

      – Де ж це він буде?

      – А на майдані… На місці собору.

      Лице Шпачишине витяглось у подиві:

      –А собор?

      Відомо було молодому Лободі, що Шпачиха ніколи не належала до прихильників собору. В той час, коли закривали собор, вона була в авангарді, особливе завзяття виявила при вигнанні з Зачіплянки приблудного розстриги-попа, одного з тих швидкісних окупаційних попів, що, як голодні вовки, кружляли навколо собору та потайки хрестили на селищах дітей, серед яких часом виявлялися й діти відповідальних товаришів… І хоч робилося це без відома відповідальних, але були в декого серйозні неприємності, зокрема і в Петра Петровича, учнем і висуванцем якого Лобода себе вважає. Після одного такого скандалу вирішено було створити в соборі музей, і Петро Петрович власноручно взявся був тоді набивати опудала з шулік та диких кабанів, він на це мастак… Наступник його, правда, цю краєзнавчу ідею відкинув, а жаль, бо відтоді собор так і стоїть як безхозний – ні вепрам, ні попам… Шпачиха в тих подіях була прогресивною, до розстриги-попа

Скачать книгу