ТОП просматриваемых книг сайта:
Украдене щастя (збірник). Іван Франко
Читать онлайн.Название Украдене щастя (збірник)
Год выпуска 0
isbn 978-966-03-8079-0
Автор произведения Іван Франко
Жанр Зарубежная классика
Серия Шкільна бібліотека української та світової літератури
Издательство Фолио
Я ж гавкаю раз в раз,
Щоби вона не спала.
Ти, брате, любиш Русь,
Як любиш добре пиво, —
Я ж не люблю, як жнець
Не любить спеки в жниво.
Ти, брате, любиш Русь
За те, що гарно вбрана, —
Я ж не люблю, як раб
Не любить свого пана.
Бо твій патріотизм —
Празнична одежина,
А мій – то труд важкий,
Гарячка невдержима.
Ти любиш в ній князів,
Гетьмання, панування, —
Мене ж болить її
Відвічнеє страждання.
Ти любиш Русь, за те
Тобі і честь, і шана,
У мене ж тая Русь —
Кровава в серці рана.
Ти, брате, любиш Русь,
Як дім, воли, корови, —
Я ж не люблю її
З надмірної любови.
Якби само великеє страждання
Могло тебе, Вкраїно, відкупити, —
Було б твоє велике панування,
Нікому б ти не мусила вступити.
Якби могучість, щастя і свобода
Відмірялись по мірі крови й сліз,
Пролитих з серця і з очей народа, —
То хто б з тобою супірництво зніс?
О горе, мамо! Воля, слава, сила
Відмірюються мірою борби!
Лиш в кого праця потом скрань зросила,
Наверх той виб’єсь з темної юрби.
Та праці тої, мамо, в нас так мало!
Лежить облогом лан широкий твій,
А кілько нас всю силу спрацювало,
Щоб жить, без дяки, в каторзі чужій!
(В. Щуратові)[84]
Я декадент? Се новина для мене!
Ти взяв один з мого життя момент,
І слово темне підшукав та вчене,
І Русі возвістив: «Ось декадент!»
Що в моїй пісні біль, і жаль, і туга —
Се лиш тому, що склалось так життя.
Та є в ній, брате мій, ще нута друга:
Надія, воля, радісне чуття.
Я не люблю безпредметно тужити
Ні шуму в власних слухати вухах;
Поки живий, я хочу справді жити,
А боротьби життя мені не страх.
Хоч часто я гірке й квасне ковтаю,
Не раз і прів, і мерз я, і охрип,
Та ще ж оскомини хронічної не маю,
Катар кишок до мене не прилип.
Який я декадент? Я син народа,
Що вгору йде, хоч був запертий в льох.
Мій поклик: праця, щастя і свобода,
Я хлопський син, пролог, не епілог.
Я з п’ющими за пліт не виливаю,
З їдцями їм, для бійки маю бук,
На празнику життя не позіваю,
Та в бідності не опускаю рук.
Не паразит я, що дуріє з жиру,
Що в будні тілько й дума про процент,
А для пісень на «шрррум» настроїть ліру.
Який же я, до біса, декадент?
Поклін тобі, моя зів’яла квітко,
Моя розкішна, невідступна мріє,
Остатній се поклін!
Хоч у життю стрічав тебе я рідко,
Та все ж мені той спогад серце гріє,
Хоч як болючий він.
Тим,
84
Щурат Василь Григорович (1871—1948) – український поет і перекладач, літературознавець, педагог, дійсний член НТШ (з 1914), голова НТШ (1915—1923), перший ректор Львівського таємного університету (1921—1923). Вірш викликано статтею В. Щурата «Літературні портрети. І. Іван Франко» (Зоря. – 1896. – № 1, 2), у якій автор, аналізуючи поезії збірки «З вершин і низин», назвав один із її циклів – «Зів’яле листя» – «об’явом декадентизму в українсько-руській літературі». Хоча критик таким чином прагнув підкреслити модерний характер та мистецьку майстерність майбутньої «ліричної драми», позиціонувати її в контексті загальноєвропейських літературно-естетичних тенденцій зламу ХІХ—ХХ ст., Франко сприйняв його оцінку як закид у занепадницьких настроях. Свою позицію В. Щурат детальніше розтлумачив у статті «Поезія зів’ялого листя в виду суспільних завдач штуки» (Зоря. – 1897. – Ч. 5—7), а на інвективу «Декадент» відповів полемічним віршем «Се не декадент» (Зоря. – 1897. – Ч. 5).