Скачать книгу

чим досі був, забудь!

      Усе покинь, вір тілько моїй силі,

      Мої слова нехай тебе ведуть.

      А що сумнився ти в мойому слові,

      Так знай: нікого не навернеш ти;

      Мов стріли б’ються о щити стальові,

      Так твій глагол о серць людських щити.

      На вітер будеш мій глагол метати,

      Проповідати будеш ти глухим;

      Де станеш ти, ніхто не схоче стати,

      Що похвалиш, всім видасться лихим».

      І мовив я: «О Господи, я грішний!

      Чи щоб спокутувать всіх вин вагу,

      Ти на сей труд важкий і безуспішний

      В сій хвилі кличеш свойого слугу?»

      І мовив голос: «Не тобі се знати!

      Не за провини я признав тебе,

      Не безуспішно будеш працювати,

      А серце в тобі я скріплю слабе.

      Твоїми говоритиму устами

      До всіх народів і до всіх віків,

      Твоїми я тернистими стежками

      Вестиму своїх вибраних борців.

      Тобою я навчу їх відрікаться

      Життя і світа для високих дум,

      Сучасних нужд, погорди не лякаться,

      У світлу ціль зостріливши весь ум.

      Ось уст твоїх я пальцем доторкнуся

      І вложу в них своїх глаголів жар.

      І наострю твій слух, щоб, як озвуся,

      Ти чув мій голос, наче грім із хмар».

      Я ниць упав. «О, чую, Пане, чую!»

      І серп я кинув, і пшеничний стіг,

      І батьків дім, невісту молодую.

      І відтоді не бачив більше їх.

* * *

      А галици свою рѣчь говорѧхутъ[60].

      Ти знов літаєш надо мною, галко,

      І крячеш горя пісню монотонну;

      Глядиш у серця глибину бездонну

      І бачиш гниль, гидоту беззаконну —

      Не страх тобі нічого і не жалко.

      У тебе очі ясні на падлину;

      Підлоту, самолюбство і брудоту

      Ти здалека добачуєш достоту;

      Твоя душа, мабуть, рідня болоту,

      Що в собі бачить ціль всього й причину.

      О, знаю, заклюєш мою ти душу!

      На тім степу беззахиснім, безводнім,

      У тім хижацькім стовпищі голоднім,

      Знесилений в змаганню тім безплоднім,

      Твоєю жертвою я впасти мушу.

      Моє ти фатум, невідступна зморо,

      На мозок мій нещасна кандидатко,

      Не кряч так зично, не лети так падко!

      Не бійсь, піде твоя побіда гладко!

      Я не втечу! Впаду вже скоро-скоро!

* * *

      Се оу Римѣ кричатъ

      подъ саблѧми половецкими[61].

      Крик серед півночі в якімсь глухім околі.

      Чи вмер хто й свояки ридають по вмерлому?

      Чи хто поранений конає в чистім полі?

      Чи плачуть сироти, ограблені і голі,

      Без батька-матері, без хліба і без дому?

      Невідомий співак походу степового…

      Замісто струн нап’яв він тетиви спижеві,

      Давно забуту рать з сну будить вікового

      І до походу, знай, накликує нового

      «За землю Руськую, за рани Ігореві»[62].

      Давно забута рать в забутій спить могилі,

      І

Скачать книгу


<p>60</p>

А галици свою рѣчь говорjхутъ… – Епіграф зі «Слова о полку Ігоревім».

<p>61</p>

Епіграф зі «Слова о полку Ігоревім». Мається на увазі історична подія – облога й зруйнування міста Римів на правому березі пониззя Сули (тепер городище біля с. Великої Буримки Чорнобаївського р-ну Черкаської обл.) половецьким військом під проводом хана Кончака бл. 1187 р. Цій події Франко присвятив історичну поему «Кончакова слава. Пригода з літ 1185—1187» (1916).

<p>62</p>

«За землю Руськую, за рани Ігореві». – Ремінісценція зі «Слова о полку Ігоревім».